Літературний вектор міжнаціонального діалогу на шпальтах часопису «Biuletyn Polsko-Ukraiński» (Варшава 1932-1938)


УДК 007 : 304 : 070 (438)

Кравченко С. І. – доктор філологічних наук, доцент кафедри журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки

© Кравченко С. І., 2011

Роботу виконано на кафедрі журналістики Волинського національного університету імені Лесі Українки

 

У статті висвітлюється роль польського часопису «Biuletyn Polsko-Ukraiński» в започаткуванні традиції міжнаціонального діалогу, спрямованого на взаємопізнання двох сусідніх народів. Проаналізовано літературні публікації видання, в яких постає перед польським читачем повноцінний і багатоаспектний образ української літератури.

Ключові слова: поетичний переклад, літературний портрет, інформаційно-аналітичний огляд, рубрика, діалог культур, міжкультурна комунікація.

Кравченко С. И. Литературный вектор межнационального диалога на страницах журнала «Biuletyn Polsko-Ukraiński» (Варшава 1932-1938). В статье освещается роль польского журнала «Biuletyn Polsko-Ukraiński» в основании традиции межнационального диалога, направленного на взаимопознание двух соседних народов. Произведено анализ литературных публикаций издания, в которых предстает перед польским читателем полноценный и многоаспектный образ украинской литературы.

Ключевые слова: поэтический перевод, литературный портрет, информационно-аналитический обзор, рубрика, диалог культур, межкультурная коммуникация.

Постановка наукової проблеми та її значення. «Biuletyn Polsko-Ukraiński» виходив у 30-ті роки ХХ ст. у Варшаві за редакцією Влодзімєжа Бончковського і був важливою ланкою діяльності польського прометейського руху у міжвоєнний період. Цей рух мав передусім суспільно-політичні цілі, проте культура, головно література займала важливе місце у змістовому наповненні видання. Редакція часопису спиралася на існуючу в польській історії «ягеллонську» традицію співжиття і cпівпраці народів у межах спільної держави. Видання мало на меті насамперед ліквідувати інформаційну прогалину, що існувала між українським та польським народами і була значною мірою зумовлена суспільно-історичними обставинами. Метою сьогоднішньої публікації є систематизація основних рис міжкультурної комунікації, висвітленої на шпальтах українсько-польського видання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій з даної теми. Деякі аспекти польсько-українського діалогу на шпальтах польських періодичних видань міжвоєнної доби висвітлювали у своїх працях українські науковці О.Веретюк, Н.Лисенко, О.Яручик та ін. Серед польських дослідників  про це писали О.Гнатюк, А.Корнєєнко, К.Котинська та ін. Однак на сьогодні питання міжкультурного діалогу потребує комплексного підходу, відтак сучасні літературознавці перебувають у пошуках нових інтеграційних шляхів дослідження. З огляду на це, визначення літературного вектора міжнаціонального діалогу покликане стати якісно новою сторінкою в систематизації літературної критики та літератури у пресі українсько-польського пограниччя.

Виклад основного матеріалу дослідження. Особливе місце займала в тижневику українська література – поетичні переклади, літературна критика, відгуки та рецензії на нові видання. Поетичний переклад був найкоротшим шляхом, яким можна було дійти до душі і серця читачів. У бюлетені друкували переклади українських поетів-класиків та сучасників у постійних рубриках «З української літератури», «З української народної лірики», «З української поезії», а також польські поезії, тематично й духовно пов’язані з Україною. До останніх належали твори С. Гощинського (1933 № 17), Ю. Б. Залеського (1933 № 15, 26), Антонія Сови (1934 № 10 (45)), Ю. Лободовського (1937 № 40) та інших авторів.

Із українських поетів ХІХ ст. у тижневику були надруковані вірші Ю. Федьковича, П. Куліша, Л. Глібова у перекладах Б. Лепкого, поезії І. Франка у перекладах Романа Гамчикевича та Маруса, поезії Лесі Українки у перекладах Сидора Твердохліба та Осипа Іваненка і фрагмент драматичної поеми «Бояриня» у перекладі Юзефа Лободовського. Широко представлена поетична творчість української еміграції та митців радянської України.

Українську поезію перекладали яскраві літературні постаті польського міжвоєння, яким  біографічно та духовно була близькою Україна: Чеслав Ястшембєц-Козловський – відомий польський поет, автор рефлексійно-релігійної лірики та перекладів із європейських літератур; Казимєж Анжей Яворський – поет, перекладач, член літературної групи «Рефлектор» і редактор місячника «Камена»; Юзеф Чехович (псевдоніми Генрік Заславський та Юзеф Сурмач) – автор візійно-символічної лірики, драматург і прозаїк, засновник часопису «Пюро»; Юліан Тувім – один із засновників групи «Скамандр», поет і перекладач із слов’янських літератур; Євгеній Житомирський – поет, перекладач і публіцист, автор численних поетичних збірок та прозових творів. Для популяризації українського поетичного слова у Польщі багато зробив Б. Лепкий, який у 20-30-ті рр. працював професором Ягеллонського університету. Його переклади творів українських митців постійно друкувалися на сторінках часопису «Biuletyn Polsko-Ukraiński». Донині становлять значну культурну цінність виконані поетом переклади народних пісень (1933 № 15, 24), колядок та коломийок (1933 № 12).

Велике значення для формування цілісної картини літературного процесу мали розлогі публікації, в яких висвітлювалися різні історичні етапи розвитку української літератури. З-поміж авторів таких філологічних студій варто виділити Роберта Юнга-Жаховського, автора статей «Українська література наймолодших» (1933 № 30), «Шляхи сучасної української літератури» (1934 № 3), «Жінки в українській літературі» (1934 № 26–27). У статті «Українська література наймолодших» критик розглядав молоду генерацію українських письменників, відмежовував радянську літературу від еміграційної, вказував на суспільно зумовлені різні шляхи їх розвитку. Підбираючи дуже влучні окреслення персоналій сучасників, він писав: «Урешті взагалі про українську літературу заборонено говорити. Вона червоним вождям робила більше клопоту, аніж приємності. Історичний Тичина не міг жодним чином здобутися на поему про комуну, яка б дорівнювала принаймні його попереднім «октавам», народженим ще не в кліщах літературного ЧК. Хвильовий, той «м’ятежний Коля», як сказав про нього на похованні його приятель П. Панч, докучив більшовикам не тільки перед смертю, але й по смерті, створюючи «непотрібний фермент, деморалізуючий молодь». Сосюру зраджує чорний песимізм, Косинку – куркульські тенденції, Рильський наполегливо стоїть на своєму неокласичному посту – адже та ставка на українську культуру Жовтня заблукала на всіх фронтах» [1, 5].

У нарисі «Шляхи сучасної української літератури» Р. Жаховський розглядав поліфункціональність мистецтва слова, його зв’язок із суспільно-національними процесами, вплив на суспільну свідомість, націєконсолідуючу роль. У наукові розвідці «Жінки в українській літературі» (1934) дослідник надав широку панораму життя українського письменства від першої жінки-письменниці Марко Вовчок до сучасниць автора – західноукраїнських авторок Дарії Віконської та Софії Яблонської. Лесю Українку критик назвав «винятковим явищем» в українській літературі, до якого ще ніхто не дорівнявся. Текст переконував потужним фактажем, подієвістю та палітрою імен менш відомих авторок, які становили фундамент для піднесення найбільш талановитих (Клементина Попович-Барська, Євгенія Ярошинська, Марія Загірна-Грінченко, Галина Журба, Галина Комарова, Лада Могилянська та ін.). Р. Жаховський констатував відсутність в українській літературі відокремленого явища жіноча література, яке існувало в інших культурах. Українські письменниці «ніколи не замикались в тісному куті «жіночого питання», – відзначав автор [2, 7].

Самобутність, духовну глибину і багатогранність літературних індивідуальностей розкривала галерея літературних портретів, опублікованих у бюлетені. Авторами студій були польські та українські  публіцисти – Ю. Лободовський, З. Мазур, П. Зайцев, Е. Карк (псевдонім Є. Маланюка), К. Симонолевич молодший та ін.

Порушує канони традиційного літературного портрета публікація Константи Симонолевича під назвою «Євген Маланюк, поет-лицар». Текст не висвітлює ні життєвого шляху, ні найважливіших аспектів творчого доробку. Він є своєрідною рефлексією поезії митця, містить дуже влучні означення його творчої індивідуальності. Для публіциста «Євген Маланюк – явище виняткове» [3, 35]. Домінантою експресивно-почуттєвої палітри поета автор називав патріотизм. «Уся його творчість – це один великий акорд любові до Батьківщини, болю через її поразку і віри в її сонячне майбутнє», – писав К. Симонолевич [3, 37]. «Поет-лицар» – означення, в якому втілилась найвища оцінка не стільки художніх вартостей, скільки духовних ідеалів Є. Маланюка, його винятковість серед поетів-сучасників.

Упродовж семи років видання найбільше уваги редакція приділяла постаті Т. Шевченка. Геній українського художнього слова на сторінках часопису «Biuletyn Polsko-Ukraiński» отримав чи не вперше у польській критиці заслужену оцінку й пошану. Друкували поетичні переклади, писали про його біографічні та духовні зв’язки із польською культурою, особисті контакти із поляками, велику увагу надавали польській рецепції творів Т. Шевченка. Десяте число бюлетеня за 1934 р. повністю було присвячене 120-річчю від дня народження поета. Щорічні березневі випуски містили тематичні публікації.

За весь період більше двох десятків віршів Шевченка було надруковано у перекладах Владислава Сирокомлі, Сидора Твердохліба, Станіслава Грудзінського, Єжи Погоновського, Романа Гамчикевича, Зоф’ї Войнаровської, Павла Зайцева, Богдана Лепкого, Чеслава Ястшембця-Козловського, Константи Думанського. Найбільше приваблювали перекладачів ліричні, елегійні та філософські тексти («Думи мої…», «Молитва», «Заповіт», «Доля», «Мені однаково…», «Самому чудно…», «Минули літа…», «Не завидуй багачеві…», «Лічу в неволі дні і ночі…»).

Неодноразово до творчості Т. Шевченка звертався відомий полоніст і славіст Є. Погоновський (1897-1980). Він переклав вірші «Стоїть в селі Суботові» (1933 № 10) та «На вічну пам’ять Котляревському» (1934 № 34). У 1933 р. на шпальтах видання презентував цикл наукових статей під назвою «Шляхами української політичної думки» (№ 18–21). У 1935-му – рецензії «Уласа Самчука: «Волинь»» та «Доктора Голубця: «Братство св. Кирила та Мефодія в Києві»». У 1936 р. – статтю-рецензію «Гуцульщина в сприйнятті В. Ухевича і Ф. А. Оссендовського». Є. Погоновський у філологічній розвідці ««Заспів» Т. Шевченка в польських перекладах» оцінював творчість поета як «явище переломного значення» не тільки для української, але й для світової  літератури [4, 32]. Він зіставляв три варіанти польських інтерпретацій шевченківського фрагменту «Заспів» («Думи мої…») – В. Сирокомлі, С. Грудзінського та С. Твердохліба. Є. Погоновський аналізував фольклорні риси поезії Шевченка та техніку перекладачів [4, 34–35].

Темою художньої вартості та технічного рівня перекладів поезії Т. Шевченка Погоновський займався впродовж багатьох років. У 1935 р. він презентував доробок на засіданні Українського наукового інституту. Скорочений варіант його доповіді був надрукований у бюлетені під назвою «Про польські переклади поезій Т. Шевченка» (1935 (№ 35)), де Є. Погоновський представив два покоління перекладачів. Переклади старшого покоління (Сирокомлі, Гожачинського, З. Людомира, Ленартовича, Совінського) оцінені ним з точки зору відтворення народного духу та образності шевченкової поезії, збереження її оригінальної ритмомелодики. До покоління молодих перекладачів відносив Даніловського, З. Войнаровську, С. Твердохліба, Шумського, Б. Лепкого та ін.

Численна різножанрова публіцистика, присвячена творчості українського Кобзаря, була надрукована на сторінках тижневика «Biuletyn Polsko-Ukraiński» в ювілейний шевченківський 1934 рік. Виступ М. Альтбауера «Вільненські відлуння в житті та творчості Тараса Шевченка» (1934 № 2) знайомив із цікавими й маловідомими фактами давніх культурних зв’язків між народами, із вогнищами української культури у Вільному в 15–16 століттях, розповідав про події, твори та особисті контакти Т Шевченка, пов’язані із литовською столицею.

Шевченківський випуск (№ 10) за 1934 рік відкривався  редакційною статтею «Культ Шевченка». Автор намагався заглибитися в сутність шевченківського культу, існуючого в українському суспільстві, пояснити передумови, причини та його значення для українського народу і стверджував, що точка ваги Шевченка в українців не у величезній кількості написаної про нього літератури, а в «дослівному березневому звучанні, постійному і тривалому», в його об’єднуючій ролі [5, 1–2]. Розглядаючи «великість» Т. Шевченка, невідомий автор (ймовірно й сам редактор) писав, що вона «полягає власне в універсальності його національних і суспільних ідей, які стояли над класами, партіями, групами і сектами», підносить поета на найвищий рівень духовності і надає вселюдської вартості [5, 2].

Знаним і авторитетним шевченкознавцем у 20-30-ті роки у Польщі був український історик і публіцист, професор Варшавського університету, співробітник Українського наукового інституту в Варшаві П. Зайцев. Роздуми над інтеркультурним аспектом творчості українського поета продовжила в ювілейному випуску видання за 1934 рік величезна розвідка вченого «Шевченко і поляки». Він  аналізував факти зустрічей і знайомств поета із поляками, їх впливи на свідомість і становлення митця, польські мотиви у творчості Т. Шевченка, їх витоки, інтенції та інтерпретації. Дослідник зосередив свою увагу на поемі «Гайдамаки», на неоднозначності її сприйняття польським суспільством. Інтерпретація трагічних подій спільної історії, її необ’єктивне сприйняття польською аудиторією в ХІХ ст., на думку вченого, було зумовлене відсутністю «Передмови» у прижиттєвих російських виданнях твору. Був переконаний, що тодішня російська влада це робила зумисне. Спираючись на листи та щоденники, П. Зайцев багато писав про взаємини Т. Шевченка з поляками на засланні та після повернення. Відзначав багато необ’єктивних тверджень, що з’явилися внаслідок упереджених суджень деяких українських істориків та критиків, які за інерцією повторюються їх наступниками. «Деякі українці, друзі Шевченка і його перші біографи прагнули кинути тінь на стосунки Шевченка з поляками. Ці стосунки описувались як використання авторитету Шевченка для якихось польських цілей… Вже др. Щурат і Сергій Єфремов у своїх працях довели, що не так було, що об’єктивність вимагає зазначити про те, що були і польські оцінки, які не об’єктивно оцінювали взаємини Шевченка з поляками: одні робили з нього гайдамацького ватажка, інші стверджували абсолютно безпідставно, що «польські письменники першими прославили Шевченка. – писав П. Зайцев – Славу зробив собі Шевченко сам. А що в скарбниці його духу, яку передав поколінням, є перлини і зі скарбів польської культури, то ще більше підносить значення його творчого генія: тіні похмурого минулого не відлякали його, вірив у краще прийдешнє, служив людству під штандартом Добра і Правди, на засадах яких прагнув побудувати майбутні стосунки обох братніх, але  посварених  народів» [6, 20–21].

Своєрідним продовженням міркувань П. Зайцева стала розлога праця українського літературознавця, журналіста і публіциста Лукаша Луціва «Поляки про Шевченка (Тарас Шевченко в польській літературі)». Вчений розглянув польську рецепцію малярської та літературної творчості Шевченка. Він також був переконаний, що неадекватне сприйняття польською аудиторією поеми «Гайдамаки» зумовлене відсутністю «Передмови» в усіх російських виданнях. Більшість поляків читали саме такі видання і сприймали твір поверхово, не заглиблюючись у художню й історичну правду, не схоплюючи позицію автора. За життя Шевченка взагалі не друкувалися його антиросійські твори. Вони з’явилися вже після смерті поета і то за межами Росії. Цей факт не давав можливості повно й об’єктивно поцінувати доробок митця, його історичний контекст [7].

Про маловідому польську промову на похованні Т. Шевченка в Петербурзі, виголошену студентом Владиславом Хорошевським, йшлося у публікації «Польська промова над труною Шевченка». Зашифрований під криптонімом автор досить детально розглядав суспільно-історичну ситуацію, яка тоді склалася у Петербурзі, зміст виголошеної промови, її прихований сенс і значення для всього польського визвольного руху. Він стверджував, що керівництво польського підпільного «товариства революціонерів» видало розпорядження, яке привело на поховання Шевченка всю «революційну петербурзьку Полонію» [8, 27–28]. Участь великої кількості поляків у похованні автор розглядає в контексті тодішніх російсько-українських та російсько-польських стосунків.

До шевченківського випуску 1934 р. ввійшли репродукції картин, портрети Т. Шевченка та його друзів, польські переклади поезій «Заповіт» (З. Войнаровської), «Мені однаково…» (П. Зайцева) та вірш Антонія Сови (Едварда Желіговського) «До брата Тараса Шевченка».

Про факт існування «Кобзаря» Т. Шевченка ручної роботи розповідається у публікації «Кобзар» Т. Шевченка в латинському алфавіті» (1934 № 15) [9, 5–6]. Розкішно ілюстрований, оправлений у шкіру із золотою оздобою і застібками, переписаний невідомою особою латинськими літерами у польській транскрипції, він був вилучений під час розгрому Кирило-Мефодіївського братства і знову віднайдений в архіві «ІІІ отделения» політичної поліції в Петербурзі через 70 років у 1917-му.

Тему зв’язків Т.Шевченка із польською культурою продовжували і згодом. У 1935 р. П. Зайцев надрукував свою літературознавчу студію «Дві польські постаті в повістях Т. Шевченка». Дослідник зупинився на біографічному та етичному аспектах повісті «Художник», розглянув образ польської панни Магдалени у повісті «Варнак» [10, 82–83]. Образ польської жінки – демократки і народниці з’явився, на думку дослідника, під впливом актуальної тоді жіночої теми в європейській літературі, образ Магдалени втілював ідеальне уявлення Шевченка про людину в цілому.

Постать Великого Кобзаря поставала на тлі суспільно-культурних процесів та в контексті духовних інтенцій нації. Перед польськими читачами розкривалися невідомі сторінки життя й творчості великого українського поета (часто невідомі й самим українцям), якого автори завжди оцінювали як генія нації.

Особливу увагу надавав часопис письменникам літературного пограниччя (Ю. Словацький, У. Самчук) і представникам української еміграції в Польщі.

Символічною постаттю польсько-українського діалогу у ХХ ст. був Ю. Лободовський, відомий польський письменник і публіцист. Крім перекладів української поезії на сторінках тижневика «Biuletyn Polsko-Ukraiński» постійно друкували його літературну критику: «Молода українська поезія» (1938 № 25),  «Від Словацького до Самчука» (1938  № 20), «Творчість Лесі Українки» (1938 № 32) і ін. Спостерігаючи волинські мотиви польської поезії ХІХ ст., відзначав їх суголосність образам українського письменника Уласа Самчука – відчуття і досвід «автохтона, пов’язаного найтіснішими узами із землею, на якій живе і яку описує» [11, 214]. Перенісши цей літературний феномен у площину політики, Ю. Лободовський бачив у ньому реальний вихід із складного питання спільного життя на спільній землі, яку і поляки, й українці вважали батьківщиною.

Висновки і перспективи подальших досліджень. На шпальтах видання сконцентрований величез­ний духовний досвід передвоєнного покоління польської та україн­ської інтелігенції, яке майже в безнадійних умовах наростання воєнного протистояння шукало шляхи до порозуміння, намагалося дійти до розуму й сердець як політи­ків, так і пересічних громадян. «Biuletyn Polsko-Ukraiński» заклав основи міжкультурної комунікації, здобутки і практику якої в ХХ столітті не повторило жодне періодичне видання ні в Україні, ні в Польщі. Надаючи об’єктивні знання про історію й куль­туру сусіднього народу, намагався змінити суспільну думку як поляків, так і українців, що жили тоді в Польщі, подолати негативні стереотипи та упередження, притаманні масовому світогляду, вселити віру у можливість порозуміння і співпраці.

Колектив бюлетеня був спрямований на оптимістичні інтенції громадської думки, на формування позитивної взаємної рецепції українців і поляків за допомогою всіх доступних і можливих засобів впливу. Традицію міжнаціонального діалогу на шпальтах часопису перевірили історичні випробування ХХ ст. Події к. ХХ – поч. ХХІ століття, налагодження тісної співпраці України та Польщі в політичній, економічній, культурній сферах підтвердили його актуальність і значущість.

Явище міжкультурної комунікації багатоаспектне і потребує подальших наукових досліджень у різних виданнях літературного та літературознавчого характеру. «Biuletyn Polsko-Ukraiński» може слугувати при цьому взірцем міжкультурного діалогу на українсько-польському пограниччі.

Література

1. Robert Young Literatura ukraińska najmłodszych  // Biuletyn Polsko-Ukraiński, 1933, № 30. – S. 5.

2. Żachowski Robert Kobiety w literaturze ukraińskiej // Biuletyn Polsko-Ukraiński, 1934, № 26. – S. 7.

3. Symonolewicz Konstanty, jun. Eugenijusz Małaniuk, poeta-rycerz // Biuletyn Polsko-Ukraiński, 1932/33, № 3. – S. 35.

4. Pogonowski Jerzy „Zaspiw” T.Szewczenki w przekładach Polskich // Biuletyn Polsko-Ukraiński, 1932/33, № 3. – S. 32.

5. Kult Szewczenki // Biuletyn Polsko-Ukraiński. – Warszawa, 1934, № 10. – С. 1–2.

6. Zajcew P. Szewczenko i Polacy // Biuletyn Polsko-Ukraiński. – Warszawa, 1934, № 10. – S. 20–21.

7. Łuciw  Ł. Polacy o Szewczence // Biuletyn Polsko-Ukraiński. –  Warszawa, 1934, № 10. – С. 21–26.

8. Polskie przemówienie nad trumną Tarasa Szewczenki // Biuletyn Polsko-Ukraiński. –  Warszawa, 1934, № 10. –  S. 27–28.

9. „Kobzar” T.Szewczenki w alfabecie łacińskim // Biuletyn Polsko-Ukraiński. –  1934, № 15. – S. 5–6.

10. Zajcew Paweł Dwie postacie polskie w powieściach T.Szewczenki // Biuletyn Polsko-Ukraiński. –  1935, № 8. – S. 82–83.

11. Łobodowski Józef Od Słowackiego do Samczuka // Biuletyn Polsko-Ukraiński, 1938, № 20. – S. 214.

Advertisements

About Україна та Польща: минуле, сьогодення, перспективи

Інститут Польщі
Опубліковано у філологія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s