Мовно-правничі аспекти зовнішньоекономічних договорів (контрактів)


УДК 81’38:339.5  О. М. Василюк –  ст.  викладач кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин Волинського національного університету ім. Лесі Українки, М. О. Шумик  – студентка факультету міжнародних відносин Волинського національного університету ім. Лесі Українки

© Василюк О., Шумик М., 2011

 Роботу виконано на кафедрі іноземних мов факультету міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки

 Зовнішньоекономічний договір (контракт) – це матеріально оформлена угода двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності [2]. Важливу роль у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) відіграє мова, як засіб міжнародного спілкування та інструмент закріплення волевиявлення сторін.

Відповідно до українського законодавства зовнішньоекономічний договір (контракт) суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності України з іноземною стороною має укладатися українською мовою та мовою іншої сторони, тобто – іноземною мовою. Як наслідок, зовнішньоекономічний договір (контракт)постає як текст, який укладаються різними мовами, і тому є багатомовним.

Сторони мають право самостійно та відповідно до вимог законодавства вирішувати питання про вибір конкретної іноземної мови тексту зовнішньоекономічного договору (контракту). Такою мовою зазвичай є мова іноземної сторони договору (договору).

Іноземною мовою (або однією з мов) тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) також може стати мова, яку сторони вибирають для ведення переговорів. Це пояснюється тим, що саме у термінах такої вибраної мови сторони досягаються домовленості стосовно положень договору (контракту). Відповідно у такий спосіб легше сформулювати у тексті контракту положення, які відповідають намірам сторін [1].

Оскільки представники суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності переважно спілкуються (як в усній, так і в письмові формі) різними мовами, їх зазвичай розділяє мовний бар’єр. Це ж стосується і випадків, коли вони спілкуються однією мовою. Так, на заході поширеною мовою міжнародного ділового спілкування (і, зокрема, міжнародних переговорів) є англійська мова. Проте навіть між англійцями та американцями, для яких англійська мова є рідною, можуть виникати непорозуміння мовного характеру.

Таким чином, ідентичні терміни можуть мати різне семантичне значення і навпаки: різні терміни – ідентичне значення [8].

З однієї мови на іншу терміни не перекладають, як звичайні слова. Пошук терміна-відповідника починається з аналізу властивостей нового поняття.

Якщо назва поняття ґрунтується на його найголовнішій властивості чи вдалому порівнянні, то й в інших мовах ці ознаки братимуться за визначальні (наприклад, у юридичній термінології: judge − суддя, lawer − юрист, адвокат, a trial − судовий процес тощо). У таких випадках переклад терміна перетворюється на переклад звичайного слова, що є найпростішим шляхом підбирання власномовної назви до певного наукового поняття [4].

Інколи для знайдення оптимального національного терміна доцільно зіставити терміни-відповідники з кількох мов і вибрати для перекладу найвдаліший. Так, термін-інтернаціоналізм making of law означає “ухвалення законів”.

Юридичні терміни як мовні знаки, що репрезентують поняття спеціальної, професійної галузі, становлять суттєву складову зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і одну з головних труднощів їх перекладу з огляду на їх неоднозначність, відсутність перекладних відповідників (у випадку термінів-неологізмів) та національну варіативність (тобто наявність різних термінів в американському, британському, канадському та інших варіантах англійської мови, що позначають одне й те ж явище, процес, об’єкт тощо) [1].

Так, наприклад, приведені нижче слова і групи слів є термінами: juducial authority − судовий орган; court rules – судові прецеденти; cost – судові росходи; paper mill −судовий архів; court briefing − судовий бріфінг; crier of court, crier − судовий глашатай; writ − судовий документ; court injunction, prohibitory injunction, injunction, interdict, judicial restraint, writ of injunction, restraining order, injunction − судова заборона.

З наведених прикладів видно, що термін може бути однослівним і складатися з ключового слова, або бути термінологічною групою, до складу якої входить ключове слово або ядро групи, одне або декілька лівих означень, і одне або декілька правих або прийменникових означень, що уточнюють або модифікують сенс терміну [3].

Варто відзначити, що український законодавець користується двома термінами “договір” та “контракт” у словосполученні “зовнішньоекономічний договір (контракт)”. Це пов’язано з тим, що термін “договір” має кілька значень. У теорії та практиці міжнародного права склалося уявлення про договір як про міждержавний документ. Можливо, законодавець вирішив вживати другий термін (“контракт” [з лат. contractus] – угода) для того, щоб недвозначно уточнити, що мається на увазі передусім “цивілістичне”, приватноправове значення терміна “договір” [7].

Цікаво також і те, що саме поняття “контракт” у різних правових системах визначається по-різному. Так, згідно з американським контрактним правом необхідним кваліфікуючим елементом контракту є те, що англійською мовою називають consideration. Даний термін на українську мову можна перекласти як “зустрічне задоволення”, “від платність”, це по суті, та “ціна”, яку сторони мають “заплатити”, щоб мати можливість примусового виконання контракту в судовому порядку. Тоді як, відповідно до американського контрактного права, consideration є одним і обов’язковим елементів контракту, необхідним сторонам для того, щоб контракт міг бути виконаний. Отже, поняття “контракт” може мати різне визначення.

Яскравим прикладом є також визначення поняття “договір купівлі-продажу” в різних автентичних текстах Віденської Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 р. Так, у французьких та англійських текстах Конвенції по-різному сформульовано це поняття. Звідси, можна доводити, що договір купівлі-продажу згідно з текстом Конвенції французькою мовою не є договором купівлі-продажу відповідно до тексту Конвенції англійською мовою. Різниця в термінології може стати ще більш відчутною тоді, коли представники сторін спілкуються нерідними мовами. У такій ситуації їм часто доводиться стикатися з проблемою “подвійного перекладу” (у даному випадку, це коли робиться переклад на не рідну мову сторін), що збільшує ймовірність непорозумінь [1].

Слід відзначити, що мовний бар’єр є не стільки мовним, скільки етнічним, тому його ще називають “лінгвоетнічним”. Він ґрунтується на різниці культур, національній психології, інших етнічних особливостях тощо. Так, під час укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) лінгвоетнічний бар’єр набуває нових характеристик – правового контексту. У такій постановці досягнення та формальне закріплення сторонами домовленості залежить від їхнього розуміння положень договору (контракту), сформульованих специфічною термінологією, виробленою мово вживанням як відображенням культури і правом як проявом та відбиттям такої культури, яка перебуває під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників.

Для подолання лінгвоетнічного бар’єру, слід використати мовне посередництво. Його зазвичай здійснює людина, яка володіє мовами сторін. Розрізняють різні форми мовного посередництва: переклад, переказ, реферування, складання інформаційних довідок тощо. Центральне місце серед них займає переклад, який сприяє повноцінній передачі інформації. Формально, переклад, як процес, має на меті забезпечити обидві сторони “вихідною” від сторін інформацією незалежно від різниці у мові. Призначення перекладу полягає у тому, щоб забезпечити таке двомовне (чи багатомовне) спілкування, яке за своїми можливостями максимально наближається до одномовного спілкування [6].

Оскільки, договірно-правова практика – це справа спеціалістів, тому до роботи на переговорному етапі та стадії складання тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) доцільно залучати висококваліфікованих правників та перекладачів. Для перекладу зовнішньоекономічного договору (контракту) від перекладача вимагається вільне володіння мовами, з яких та на які робиться переклад. Окрім того, він також повинен бути обізнаним з основами і специфікою правових систем сторін контракту.

До підготовки зовнішньоекономічного договору (контракту) необхідно залучати досвідченого правника-перекладача, який вільно володіє спеціальною, професійною іноземною мовою, якою спілкуються та складають текст документа. Він має володіти синтезованими лінгвістичними та правовими знаннями, навичками їх застосування.

Проте більшість правників не знає іноземної мови на професійному рівні. За критерієм володіння нею правників можна поділити на одномовних (монолінгвістичних) та багатомовних (полілінгвістичних). А оскільки зазвичай правник не знає іноземною мовою, з якої чи на яку готується переклад, без перекладача не обійтися.

До перекладачів ставляться різноманітні вимоги. Запрошений ззовні перекладач, який надаватиме перекладацькі послуги для обох сторін, має бути незацікавленим стосовно контрагентів. Проте на практиці зазвичай кожна сторона має свого перекладача.

Головна вимога до перекладача – надання якісного перекладу, що характеризується такою ознакою як адекватність. По суті, правник, який не володіє відповідною іноземною мовою, не може перевірити адекватність та акуратність перекладу (тексту документа), а отже, й оцінити його якість.

На практиці поширені випадки на перший погляд лінгвістично адекватного, проте насправді неадекватного з точки зору професійної мови перекладу. Тут слід мати на увазі контекстуальну багатозначність лексеми, яка перекладається, оскільки в кожному окремому випадку вона може мати специфічне значення. Перекладаючи тексти зовнішньоекономічних договорів (контрактів), перекладач має використовувати не лише загальні, а й спеціалізовані словники. Річ у тім, що текстуальне оформлення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) передбачає включення до нього значну кількість спеціальної правничої, економічної, в тому числі комерційної, термінології, не кажучи вже про специфічну термінологію у зв’язку з особливістю предмета договору (контракту). А оскільки словники не подають (або неповно подають) значення слів у тому чи тому контексті, а також рідко повно перекладають фрази, то доброю практикою є використання кількох загальних та спеціалізованих словників. Для того, щоб з’ясувати зміст та значення спеціального терміна, що перекладається, варто також користуватися юридичними словниками, енциклопедіями, словниками тлумачних слів, спеціальною юридичною літературою [6].

Варто відзначити необхідність надання детальних інструкцій, прикладом може бути випадок “зворотного перекладу”. Так, трапляються випадки, коли у текст договору (контракту) включаються положення (формулювання) законодавства, які згодом перекладаються на іноземну мову. Згодом такий іншомовний договір (контракт) дається на переклад на українську мову. У результаті, перед правником, який отримує переклад, можуть постати нові, “незнайомі” для правника формулювання. Виникають претензії щодо перекладу, які можна було уникнути якщо б правник надав відповідні інструкції. Відтак справа перекладу та бюджет на його виконання тільки виграватиме у разі, коли правник рекомендуватиме перекладачу звернути увагу на ті чи інші аспекти стосовно перекладу,  а перекладач також проявить ініціативу у цьому питанні.

Перекладачі, роблячи переклад тексту зовнішньоекономічного договору (контракту), який готується до підписання, можуть помітити неузгодженості в його формулюванні, про які необхідно повідомити правника, тому успіх текстового оформлення (в тому числі перекладу) багатомовних текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) залежить від тісної співпраці між правниками та перекладачами.

Переклад правових текстів – це складний процес. Насамперед варто визначити складність перекладу загалом. По-перше, кожне слово має не лише своє основне значення, а й деякі нюанси, які сформувалися в результаті його розвитку в певному контексті. Тому і поширена багатозначність слів як в одній й тій самій мові, так і однакових за формою словах в інших мовах. По-друге, правова мова навіть у межах однієї мови розглядається як окрема мова. Слова та фрази цієї мови можуть мати специфічне значення, яке формувалося століттями, або ж бути відкритими для тлумачення. По-третє, у кожній мові наявна чимала кількість слів, які мають однакове походження (наприклад, від латинських слів), котрі можуть по-різному трактуватися правовим лексикон різних мов. Приміром, слово “контракт”: те, що називають контрактом у французькому праві не є контрактом в американському. По-четверте, існують різні версії однієї мови. Так, англійська мова охоплює правові мови Великої Британії, США, Австралії, Канади та інших держав тощо. Усі вони можуть різнитися синтаксично, лексично та семантично. По-п’яте, кожна мова має свої граматичні особливості. У світі є мови, яким не властиві граматичні часи; одні мови мають більше способів чи видів дієслів, інші – менше. Переклад текстів з чи на такі мови потребує особливого вміння.

Щодо перекладів правових текстів, то варіантів перекладів може бути  безліч. Це пояснюється тим, що перекладачу доводиться по суті інтерпретувати правовий текст. Це і дало підставу деяким спеціалістам заявити, що переклад – це інтерпретація. Звідси, виникає запитання: текст договору (контракту) потрібно перекладати чи інтерпретувати? [5]

У даному випадку варто згадати, що українське слово “перекладач” на англійську мову може перекладатися двома словами: В англійській мові для українського слова “перекладач” використовують два слова: translator (букв. перекладач) та interpreter (перекладач, інтерпретатор – той, що тлумачить). Значення цих слів для цілей перекладу майже ідентичне, лише з однією особливістю – interpreter здійснює усний переклад. Водночас, слово interpreter має і друге значення – особа чи орган, які тлумачать норму права. Воно також є доречним у контексті нашої теми.

За загальним правилом, тексти багатомовних договорів (контрактів) мають бути формально та змістовно ідентичними, тобто немов би укладеними однією мовою. Досягненню такого ефекту має сприяти переклад вихідного тексту оригіналу договору (контракту) іншою мовою, при якому останній (“перекладений текст”) відповідає оригіналу. При співставленні текстів оригіналів та їх перекладів виділяють три основні критерії оцінки якості такого ефекту: структура, семантика (зміст) та потенціал впливу. При цьому, важливо, щоб вихідний і перекладений текст були рівноцінними за здатністю викликати аналогічні реакції у своїх адресатів, таким чином здійснюючи регулятивний вплив, тобто певним чином змінюючи їх мислення, емоції, поведінку.

Також необхідно здійснювати юридичний аналіз застосовуваних термінів, зокрема, з метою усунення буквалізмів. “Буквальний переклад” не обов’язково розкриває зміст перекладеного терміну. Стосовно використання буквалізмів при перекладі текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) слід зазначити, що прагнення до підбору слів лише за формою ідентичних чи подібних термів різними мовами не є виправданим, оскільки вони можуть мати різне правове значення. Також при перекладі рекомендується не робити вільної інтерпретації тексту та застосовувати помірковану міру перекладацької трансформації [4].

Отже, досягнення ідентичності та адекватності перекладу – першочергове завдання та ознака подолання лінгвоетнічного бар’єру. Складність виконання такого завдання при укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) полягає у тому, що сторони, окрім того, що вони зазвичай думають та спілкуються різними мовами, також використовують специфічну мову, точніше, фахову термінологію (технічну, економічну, правничу тощо), семантичне значення якої може розбігатися у різних мовах. Отож, в структурі лінгвоетнічного бар’єру міститься особливий рівень – концептуальний бар’єр. У зовнішньоекономічних договорах (контрактах) він насамперед стосується правничої термінології [6].

Важливу роль відіграє, відповідність правничої термінології у контексті перекладу, що означає таке положення, коли правничі терміни вихідного тексту перекладу адекватно відповідають правничим термінам перекладеного тексту і навпаки. Проте часто трапляється так, що в правовій системі однієї з сторін не має інститутів, концепції (доктрин) та відповідних їм термінів, які б адекватно передавали відповідну термінологію правової системи іншої сторони.

Визначають два види взаємопов’язаних складностей стосовно перекладу невідомої (мові, на яку перекладається) правничої термінології. Перша складність – суто формальна: відсутність відповідної термінології. Друга складність, яка розкриває першу – змістовна: відсутність відповідних інститутів, концепцій. Вони взаємопов’язані, оскільки часто відсутність правових концепцій означає відсутність відповідного правничого терміну. В основі правничих термінів лежать поняття, які склалися історично в процесі розвитку правової чи соціальної системи, структурною складовою якої є мова, зокрема правнича мова. За приклад (ретроспективно) можуть правити такі терміни, які використовуються у міжнародному приватному праві, що можуть використовуватися, в контрактах: abandonment, acceptance, affidavit, clean hands (unclean hands), default, clearing, equity, endorsement, lien, mainmort, consignation, freight, Rules against perpetuities тощо. На практиці виникали питання про переклад цих та інших подібних термінів, які можуть бути невідомі українському праву [4].

На практиці виникають складності з перекладом термінів англосаксонського заставного права. Таким, наприклад, є термін lien, який широко використовується у договорах застави, які ініціюють іноземні підприємства у договорах позики та забезпечення виконання зобов’язань з українськими підприємствами. Цим терміном позначають “право володіння власністю іншої сторони на час виконання нею боргового зобов’язання”. Слово lien з’явилося в англійській мові в XVI ст., до якої потрапило з давньофранцузької мови від латинського слова ligamen, що означає “зобов’язання, зв’язаність”, від ligare – “зв’язувати”. В українському праві відповідником lien може бути термін “заклад” – “застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателем”.

Якщо в правничій термінології однієї мови немає ідентичного за змістом “іноземного” терміну або іншого терміну, який позначає значення “іншомовного” терміну, рекомендується використовувати такі способи подолання ситуації неперекладних правничих термінів: 1) запозичення, 2) роз’яснення, 3) термінотворення. Розглянемо випадки застосування цих способів на конкретних прикладах.

Запозичення- це спосіб, суть якого полягає у тому, що термін іншомовного походження транслітерується – текст іншомовного слова або словосполучення передається українськими літерами. Відтак цей спосіб є найпростішим, оскільки дозволяє залишити термін незмінним, змінюється тільки його написання. Як наслідок застосування такого способу, до сучасної як економічної, так і правничої лексики увійшло багато іншомовних термінів. Серед найвживаніших наприклад такі усталені як: аваль, агент, акцепт, акція, брокер, вексель, гарантія, дебет, дебітор, демпінг, депозит, експорт, емісія, імпорт, капітал, квота, компанія, компенсація, консигнація, контракт, кооперація, корпорація, кредит, ліцензія, менеджер, операція, пролонгація, чек, форс-мажор та багато інших.

Дедалі частіше, в українській договірно-правовій практиці, набуває поширення цей спосіб: використовуються іншомовні терміни (наприклад: дефолт (англ. default – “невиконання” (обов’язку, платежу (несплата), процесуальних дій тощо)), трансакція (англ. transaction – “угода”, “операція”), тощо. Однак слід також приймати до уваги правила використання іншомовних слів в українській мові.

Роз’яснення- це спосіб, який, полягає у тому, що іншомовний термін або подібний український термін подається з додатковим роз’ясненням (у формі визначення чи пояснення). Роз’яснювати (визначати) термін рекомендується безпосередньо у тексті – замість оригінального терміну, у формі примітки до відповідної частини тексту, де вжито термін, який роз’яснюється або окремо у частині тексту, де роз’яснюються інші терміни.

Роз’яснювати зокрема рекомендується такі терміни, які не доцільно транслітерувати. Такими, наприклад є терміни, які позначають доктрини, виражені у фразеологізмах (clean hands – букв. “чисті руки”, “чесність, бездоганність поведінки”); Rules against perpetuities (“Правила проти вічних розпоряджень”, “доктрина недійсності угод, які встановлюють речові права з терміном виникнення більше ніж через 21 рік після смерті особи чи осіб, названих в угоді”) тощо [3].

Трапляються випадки, коли іншомовний термін можна або транслітерувати або роз’яснити, або ж зробити й те й інше, в залежності від контексту та його значення. Наведемо кілька прикладів. В англосаксонському праві поширений термін affidavit (від лат. affidare – “довіряти (самому собі)”), яким позначають “письмовий документ, даний під присягою”. Оскільки в українському праві нема термін, який точно передає значення affidavit, рекомендується або подавати його визначення або транслітерувати його українською мовою – “аффідевіт”[4].

Часом поширені іншомовні терміни, які хоча і зазнали транслітерації, перейнявши таким чином оригінальну концепцію терміну, мають і український відповідник. Вирішальним у прийнятті рішення стосовно способу перекладу є контекст. Наприклад термін abandonment може означати “відмова” (наприклад, від права), водночас у галузі страхування його транслітеровано (за ключовим словом) – абандування, і він означає “залишення предмета страхування на користь страхувальника”. Подібна ситуація з багатьма іншими термінами, як наприклад: accept – 1. “прийняття”, 2. “акцепт”, “акцептування”; clearing – 1. “звільнення від (митних) зборів”), 2. “кліринг”, “клірингова угода”); endorsement – 1. “схвалення”, “підтвердження”; 2. “індосамент” (як передаточний напис) тощо; freight – 1. “вантаж”, 2. “фрахт” (у морському праві) тощо.

Термінотворення- цей спосіб полягає у творенні нового українськомовного терміну і є поширеним особливо у сфері зовнішньоекономічної діяльності, застосовується найрідше остільки, оскільки його використання пов’язане із певним зрозумілим ризиком.

Щодо використання новотворів у зовнішньоекономічній договірно-правовій практиці, зазначимо, що таке допустиме за умови, якщо в цьому є потреба і сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) досягнуть згоди щодо змісту відповідних термінів[8].

Підсумовуючи підкреслимо, що для подолання складної проблеми відповідності правничої термінології при перекладі текстів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) правники та перекладачі використовують безліч способів, але дана проблема залишатиметься актуальною, оскільки навряд чи вдасться у найближчий час запровадити якусь єдину мову міжнародного “економічного” спілкування. Відтак  мовно-правничий контекст такого спілкування, відіграватиме важливу роль.

Список літератури:

1. Гумовська І.М. Англійська юридична термінологія в економічних текстах: генезис, дериваційні та семантико-функціональні аспекти: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.04 / І.М. Гумовська; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2000. — 312 с.

2. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. № 959.

3. Квитко И.С. Термин в научном документе. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. – М., 1979.

4. Кононов Олексій. Знову про проблеми юридичного перекладу. – Донецьк: Юридичний журнал, #12, 2004

5. Лекант П.А. Лінгвістика тексту в інтерпретації І.І.Ковалика // Актуальні проблеми українського словотвору. – Івано–Франківськ, 1995 С.81–82.

6. Овсяннік Р.П. Особливості англійської юридичної термінології в економічному дискурсі // Матеріали 2-ї західно-регіон. наук.-метод. конф. викладачів іноз. мов вищих навч. закладів “Лінгво-дидактичний плюралізм навчального процесу з іноземних мов у вищих навчальних закладах”. – Тернопіль. – 1999. – С. 142–146

7. Сергєєва Г.А. Англомовні запозичення в українській правничій термінології: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 [Електронний ресурс] / Г.А. Сергєєва; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2002. — 370 с.

8. Смирницкий Д. Ф. Семантико-стилістичні аспекти функціонування юридичної термінології в економічному тексті // Іноземномовний текст за фахом: лінгводидактичні аспекти. – Львів:Світ, 1998. – С. 136 –141.

Advertisements

About Україна та Польща: минуле, сьогодення, перспективи

Інститут Польщі
Опубліковано у філологія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s