Стильові особливості правобережної польськомовної мемуаристики України доби романтизму


УДК 821.162.1.09 Володимир Єршов – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теоріїта історії світової літератури Інституту філології та журналістики Житомирського державного університету ім. І. Франка

© Єршов В., 2012

Роботу виконано на кафедрі теорії та історії світової літератури Інституту філології та журналістики Житомирського державного університету ім. І. Франка

У статті визначені основні стильові особливості польськомовної літератури кресо-пограниччя, що вплинули на розвиток парадигми мемуарно-щоденникових жанрів, наративно-хронологічного стилю та поліфонічності тексту правобережної мемуаристики доби романтизму.

Ключові слова: доба романтизму, польська література, правобережна польськомовна мемуаристика, стиль, течія, напрямок.

В. Ершов. Стилевые особенности Правобережной польскоязычной мемуаристики Украины периода романтизма.В статье определены основные стилевые особенности польськоязычной литературы кресо-пограничья, что повлияли на развитие парадигмы мемуарно-дневниковых жанров, наративно-хронологического стиля и полифоничность текста правобережной мемуаристки периода романтизма.

Ключевые слова: период романтизма, польская литература, правобережная польськоязычная мемуаристка, стиль, течение, направление.

V. Ershov. Style Features of Right-bank Polish Memuaristika of Ukraine of the period of romanticism.The main style features of polish literature of a kreso-border zone that affected development of a paradigm of memoir-diary genres, narativno-chronological style and polyphony of text of the right-bank memuaristika of the period of romanticism are defined in article.

Keywords: the period of romanticism, Polish literature, right-bank polish memuaristika, style, flow, direction.

Стильові особливості польськомовної мемуаристики Правобережної України доби романтизму – проблема, що не може механічно пов’язуватись і ототожнюватися з конкретним історичним часом. У добу романтизму на Правобережжі мирно вживався весь репертуарний арсенал художніх методів та течій, що створила та залишила у спадок попередня епоха. Просвітництво і класицизм, класицизм постаніславовський і преромантизм, нарешті, всі напрямки романтизму та, згадаймо ще позитивізм, який все гучніше заявляв про себе на початку 1830-х рр. Атрибутування власне романтичних мемуарів серед усього репертуару правобережної мемуаристики, виходячи зі стильової специфіки мемуаристичного тексту, особливістю якого є дістанціювання від часу зображуваного і часу створення тексту, що є здебільшого «запізненням» з рецепціями на вчинене, справа нелегка і навряд чи може бути безкомпромісно узгодженою.

Романтичні тенденції у правобережному мемуаристичному тексті знаходили свої вияви у формах відмови автора від ідей механічного матеріалізму, який трактував світ як раціонально побудований механізм, доступний емпіричному пізнанню. Мемуарист відтворював добу як живий, взаємопов’язаний та динамічний всесвіт, що складався з різноманітних і неповторних систем. Творче перетворення правобережного простору і часу мало яскраво виражений креативний характер, суть якого була підпорядкована одній провідній ідеї – збереженню духу часу, що безповоротно спливав. Прагнення було настільки сильним, що часом здається, ніби мемуарист хотів насильно стримати його поступ, як це, наприклад, намагався зробити К. Міцовський, коли протестував проти французьких віянь, що асоціювались у нього з романами і паркетом, клавікордами та гітарами, жалюзями та фіранками [10, 209-213].

Романтизм на Правобережжі прагнув виявити індивідуальну самобутність у творчій переробці чи обробці власної історії у протиставленні її універсально-канонічній світовій, руйнуючи уявлення про гармонію сучасного світу та ідеалізуючи минувшину (Т. Бобровський, К. А. Гейнч, М. Грабовський, Є. Івановський, Ю. І. Крашевський, М. Чайковський). Це виливалось у досить драматичному протиставленні художніх часів: минувшини – сьогоденню (В. Борейко, Є. Івановський, К. Міцовський, Г. Жевуський), що в одному творі неминуче вело до дифузії часу як історичного, так і сучасного. Це, у свою чергу, і було тим приводом, який сприяв паралельному функціонуванню різних інших художніх течій довкола домінуючого романтичного стилю. «Кожний історико-літературний період, як відомо, має багато течій навколо головної, яка найчастіше дає назву епосі, містить в собі більш ранні течії, які ще недавно були продуктивними, крім цього постають нові, які тепер у наступній фазі розвитку набирають вирішального голосу паралельно з іншими течіями» [5, 238], – думка Б. Галстера, з якою неможливо не погодитися.

Провідна тенденція часу – романтична – прагнула наситити мемуари духом батьківщини й родинності, знаками та віхами «свойськості», які, набираючи рис символу чи міфологеми (наприклад, скеля, могила, старожитність), мали виступати еквівалентом оточуючого простору, спроможні були б достойно репрезентувати землю і добу. Потужно розвиваються нові «просторові» романтичні жанри, серед яких особливе місце займає подорож рідним краєм («Контрактова мозаїка» А. Грози, «Щоденник подорожі до Криму» К. Качковського, «Спогади. Мемуари» Ф. Ковальського, «Спогади Волині, Полісся та Литви» Ю. І. Крашевського). Обсервуючи регіональний тип ідентичності й самобутності, мемуарист шукав натхнення в історично сформованому індивідуалізмі волинянина, киянина чи подолянина, але в кожному окремо! Часом це виливалось у запекле «протистояння», як свідчив М. Чайковський, між мешканцями Полісся й України, чи дискусію, як це було, наприклад, між Ю. І. Крашевським-волинянином і Ф. Ковальським-подолянином [7]. Але, в свою чергу, це ставало потужним стимулом для органічного поступу творчої думки, розвитку художніх форм чи удосконалення художнього стилю.

Глоріфікація периферійності та провінційності – ставала окультним романтичним протестом та протиставленням регіональної автентичності Правобережжя – зашкарублій «офіційній» літературі як просвітництва, так і «визнаним зразкам» романтизму. Тому, очевидно, не випадково й те, що М. Грабовський видає збірку «Домашніх мемуарів» (1845), до якої увійшли досить аматорські твори К. Міцовського та В. Борейка, а Ю. І. Крашевський – «Мемуари» Я. Д. Охоцького (1857), четвертий том яких містив таки ж самі аматорські мемуари С. Букара та Ю. Охоцького. Подібні видання мали репрезентувати натуральність та простоту, нарешті, щирість почуттів пересічного митця, що, з одного боку, було своєрідним втіленням романтичної ідеї гердеровської народності літератури, а з іншого, – прагненням представити зразки справжніх найвищих життєвих і художніх цінностей.

Безперечно, особливою й водночас відмінно-визначальною рисою проникнення романтичності в мемуаристичний текст Правобережжя є спроби акцентуації уваги на психологічному стані автора («Мемуари Бартоломія Міхаловського» Г. Жевуського, «Мемуари» Ю. І. Крашевського, «Мемуари каштеляна» Н. Олізара). Прагнення аналізу, точніше, самоаналізу психологічних детермінант мотиваційної діяльності автора одночасно з соціально-побутовим аналізом часопростору, де провідними були перш за все політичні рефлексії, ґрунтується на турботі про долю краю, батьківщини, вітчизни. Психологічні рефлексії покликані були висвітлити стосунки між особистістю та суспільством, закладали підґрунтя щодо концепції її субстанціональної та екзистенційної винятковості. Відтак, у першій половині ХІХ ст. правобережна мемуаристика вже репрезентує перші зразки автоаналізу («Спогади минулих років» Є. Івановського, «Спогади. 1808 – 1831» К. Качковського, «Мемуари оригінала» Н. Олізара).

Мемуаристика Правобережжя, відповідно до романтичних уявлень щодо історичної місії народів, намагалася сформувати партикулярну концепцію народонаселення Волині, Київщини та Поділля. Протягом доби романтизму складалися стійкі дихотомічні бачення земляка й побратима, правдивого чи пересічного поляка, росіянина та єврея, різноманітні антиномічні групи «свій – інший», «свій – інший свій» чи «свій – чужий» тощо. Винятково правобережним виявом трактування й розуміння народності було непереборне прагнення до гуртування, потреба триматися купи [1]. Однак це не заважало яскравим потужним виявам індивідуалізму та унікальності персонажів і наратора мемуаристичного твору. Художнє відображення стосунків між особистістю й оточуючим соціумом відігравали домінантну роль у формуванні перипетій сюжету переважної більшості мемуарів і спогадів. «Мемуари» Г. Олізара висвітлювали проблему людини у вирії декабристського руху, «Повстання на Волині або мемуари полку волинської кінноти» К. Ружицького – під час повстання 1831 р., «Спогади з подорожі до Сибіру, перебування в Березові й Саратові» Є. Фелінської – в російському засланні. Навіть «Мемуари з мого життя» поміркованого анахорета Т. Бобовського відображають мікрокосм вразливої людини, котра стала свідком руйнації свого всесвіту. У таких випадках автор намагається наблизитися до образу мемуариста-віщуна, який намагався пророкувати майбутнє, застерігати від помилок і, таким чином, зберігати наявне. Все це потребувало використання відповідної часу поетики, індивідуальної та спонтанної експресії, поглиблення чуттєвості тексту і навіть непересічного художнього та творчого уявлення, що, зрештою, породжувало нову проблему – «правдивості» мемуаристичного тексту. Власне, завдяки цьому мемуаристичний текст переставав бути лише «фактажним» документом епохи, набуваючи рис її мистецького «свідка».

У «Спогадах. Мемуарах» подолянина Ф. Ковальського є досить характерний пасаж, натхнений романтичним баченням: «Сяй, сяй золотий вік молодості!.. Завжди мені цей вигук приходить на думку, коли згадую про давно минулі хвилини свободи й жодною хмаринкою не затьмареної веселості, згадую про різні, різні особливості тієї епохи, часті й веселі ситуації, випадки і події, які сьогодні як образи з фантастичного чорнокнижного чаклунського ліхтаря пропливають перед моєю уявою, проходять, залишаючи про себе прозаїчну, холодну й обачливу сучасність: цю арифметичну суху дійсність, яка вбиває всілякі розкішні поетичні ідеали. Куди ж поділися мої ідеали? Зникли з весною днів моїх! Згасли, як промені сонця перед приходом ночі. Але промені сонця повернуться і знову заблищать!.. Шкода! Бо знову був би змушений весело буяти, знов би закохався і писав би романсові вірші» [9, I-II]. Безперечно, «Вступ» до «Спогадів. Мемуарів» Ф. Ковальського сповнений життям і коханням, розпачем і сумом, філософськими роздумами про минуле й вічне, словом, – усіма «канонічними» елементами романтичного світобачення, які достатньо типологічно ілюструють романтичну тенденцію правобережної мемуаристики у всьому її розмаїтті й багатстві та.

Теж саме романтичне бачення природи та минувшини ми бачимо в «Щоденнику подорожі до Криму, що відбулась у 1825 р.» К. Качковського. Вирушаючи у подорож і прощаючись із Кременцем 2 липня 1825 р., автор згадував: «Сонце, що виглянуло, розкидало свої промінці по баштах і розвалинах замку Бони. Охайно яснів білизною будинок ліцею. О, які сильні почуття пробудились у наших серцях, миттєві згадки молодих років можна було б назвати хвилиною щастя» [8, 6]. Цей романтичний образ Кременця К. Качковського навіяв прямі романтичні рефлексії для вірша Е. М. Галлі «Розвалини замку Кременця»:

Czy słonce blask swój leje na wspaniała górę,

Czy noc wszystko powleka cieniem i milczeniem,

Ty zamku połamany, jednakie spójrzeniem

Witasz wesołą, witasz i smutną nature [4, 79].

Безперечно, що номінація основних правобережних романтичних тенденцій та наявність досить характерних прикладів, що ілюструють проникнення елементів романтичної поетики в мемуаристичний текст, не вичерпує проблему функціонування романтичного стилю в польськомовному мемуаристичному тексті правобережної літератури України у повному обсязі. Однак потрібно ще раз наголосити, що саме вищенаведені форми проникнення романтичної естетики у мемуаристику краю були домінантними та визначальними тенденціями романтичного стилю, що саме вони мали жанровоутворюючий і жанрововизначальний характер, який надавав особливу впізнавальність та відмінність правобережній мемуаристиці, хоча, безумовно, в кожному окремому творі він матиме свої індивідуальні риси, типологію і забарвлення.

Д. С. Ліхачов писав: «Для літератури нового часу було б цілковито неможливо говорити про стиль драми, стиль повісті або стиль роману взагалі» [2, 70]. Однак це не відноситься до мемуаристики романтичної доби, яка дозволяє і навіть вимагає виявляти стильові відмінності певних мемуаристичних текстів. Тенденція до впізнавальності і винятковості романтичної мемуаристики Правобережжя в загальній мемуаристичній таксономії художнього виду досить висока. Це обумовлено, перш за все, тим, що мемуаристика Волині, Київщини та Поділля містить елементи предметного світу та сюжетотворення регіонального характеру, включаючи, безумовно, особливості правобережного хронотопу.

Романтична мемуаристика підкорялася не стільки формальним ознакам жанру, головній генологічній «умові» доби просвітництва, скільки змістовній значимості сюжету, який вимагав адекватного втілення художніх рефлексій на кожному етапі, на кожному відрізку життя, в кожній самодостатній події. «Мемуари» Ю. І. Крашевського віддзеркалюють етапи й форми зміни, точніше генезис типів художнього мислення автора, від ліро-епічних в юності до епічно-монументальних наприкінці життя. Безперечно, це не могло не впливати на жанрові домінанти конкретного періоду, що, власне, й продукувало стильове розмаїття його мемуарів. Загалом «Мемуари» Ю. І. Крашевського ілюструють етапи становлення художнього методу автора, відтворюють не стільки плинність часу, скільки розвиток внутрішнього світу письменника – від наївних дитячих спогадів до зрілих нотаток дрезденського періоду. «Спільною рисою всіх цих мемуаристичних текстів, від записок учня до гірких сповідей хворобливого в’язня, – є реалізм у найрізноманітніших варіантах і формах», – писав В. Данек [3, XVIII-XIX]. Безумовно, такий підхід ілюструє лише головну тенденцію твору, в якому, крім реалізму, вбачаємо також тенденції романтизму й позитивізму та вередливий характер мемуарних жанрів правобережної польськомовної мемуаристичної літератури взагалі.

Очевидно, однією з перших спроб викристалізації особливостей мемуаристичного стилю Правобережної України просвітництва та романтизму стала передмова М. Грабовського до збірника «Домашніх мемуарів» («Pamiętniki domowe», 1845), яка є першою спробою наукового осмислення правобережної мемуаристики як оригінальної художньої течії. Автор вводить у науково-літературознавчий обіг новий для свого часу термін «Домашні мемуари» [6, VІІІ], який має визначати «приватний» характер об’єкту. Особливість стилю домашніх мемуарів, за думкою М. Грабовського, полягає не у відображенні особливостей цілого світу, а перш за все в особистих родинних спогадах [6, XXV]. У них, за думкою автора, читач не має шукати власне історичних фактів [6, VІІІ], походження й наявність фактів у домашніх мемуарах має легендарний (усний) характер [6, ХХ]. Крім цього, М. Грабовський звертає увагу на розмаїття видів нарації в текстах, які обумовлені «суперечностями стилю і способом бачення» [6, ХХІІ], на стиль, який «так часто порушується, що методологічно його класифікувати без надто дорогих жертв і обмежень, було би неможливо» [6, ХХІІ], а суть нового стилю полягає у письмовій фіксації «кожної місцевої легенди, кожного особливого місцевого випадку, виняткового звичаю, розповідей про чуда, жахливих байок і т.д., і т.д.» [6, XXIV]. Актуальність та мета твору полягає у «вишукуванні всіх слідів побуту і звичаїв народу, що є однією з найхарактерніших ознак сучасності». Пояснюючи роль побуту, автор зокрема уточнює, що «звичайний побут буде підставою створення образів, а барви місця й часу висвітлять це наочно і в непорушній вірності» [6, VІ]. Автор передмови навіть формулює «методику» створення домашніх мемуарів, яка дуже схожа й межує з романтичною ґавендою: «У кожному домі, коли увечері при каміні піде розмова про минулі часи, розповідатимуться різні перекази про людей і давні випадки; отож ідеться ні про що інше, як про запис таких довірливих спогадів» [6, XXIV]. Такий підхід, власне, й виокремлює набір детермінант, що характеризують романтичний стиль правобережної мемуаристики.

Однак те, що розвиток романтичного стилю у той час був не «прямолінійним», а, іншими словами, розгалужений та різновекторний, розумів вже й сам видатний критик. Так, М. Грабовський накидає модифікаційний ряд деяких жанрово-стильових утворень, коли зокрема пише: «Були це мемуари про звичаї, записки про різні приватні випадки і тому подібні» [6, VІІ]. У такому випадку межі романтичного стилю вже не мали та не повинні були мати сталого характеру.

У просторі розуміння особливостей романтичної мемуаристики Правобережжя зовсім по іншому сприймалися власне наукові книжки з історії чи етнографії регіону, які, за уявленням сучасників, знаходилися з мемуаристикою майже в одній площині. Видатним явищем у культурному житті Правобережної України, яке важко переоцінити, стало видання «Джерел до польської історії» М. Грабовського та А. Пжездзецького, що побачили світ протягом 1843 – 1844 років [11; 12]. У рік виходу другого тому М. Грабовський, працюючи над «Домашніми мемуарами», згадує вищеназваний двотомник у «Передмові видавця» в контексті міркувань про роль мемуарів [6, VІІ], включаючи у контекст проблеми й важливий доробок Лукаша Голембієвського, правда, без назв творів [6, Х], які в стильовій парадигмі М. Грабовського входили до романтичної мемуаристичної течії.

Сьогодні проблема стильової кваліфікації польськомовної мемуаристики Правобережжя доби романтизму, як відбиття художнього мислення епохи, є й залишається досить актуальною. Її розв’язання знаходиться у тісній взаємодії як з мінливою природою власне мемуарно-щоденникових жанрів та наративно-хронологічного стилю, їх динамічністю, що залежна від особливостей та мінливостей історичного процесу, так і від індивідуальної майстерності митця. Притаманна їй стильова поліфонічність, яка лежала на межі історії та художньої літератури, реальної дійсності та творчої уяви, і створення на її основі художнього світу митця – заклали об’єктивні умови для формування своєрідної, відмінної поетики романтичної течії, що зрештою сприяло розвитку розгалуженої та багатошарової стильової системи правобережних мемуарів у добу романтизму.

  1. Єршов В. Особливості гурту та гуртування персонажів, як самобутнього елементу композиції мемуаризованого тексту правобережної польськомовної літератури України першої половини ХІХ ст. // Вісник Житомирського державного університету імені І. Франка. – Вип. 44. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – С. 204-209.
  2. Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы. – М. : Наука, 1979. – 360 с.
  3. Danek W. Wstęp // Kraszewski J. I. Pamiętniki / Oprac. W. Danek. – Wrocław : Ossolineum, 2005. – 484 s.
  4. Galli E. M. Rozwaliny zamku Krzemieńca // Galli E. M. Pisma. – Wilno : Nakładem i drukiem J. Zawadskiego, 1842. – 212 s.
  5. Galster B. Paralele rоmantyczne. Polsko-rosyjskie powinowactwa literackie. – Warszawa : Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1987. – 299 s.
  6. Grabowski M. Przedmowa wydawcy // Pamiętniki domowe zebrane i wydane przez Michała Grabowskiego. – Warszawa: Nakładem i drukiem S.Orgelbranda, księgarza i typografa,1845. – 252 s. – S. I – ХХVІ.
  7. Jerszow W. Osobliwości wyjaśnianiu antynomicznych problemów Prawobrzeża Ukrainy w polskojęzycznej literaturze pamiętnikarskiej doby Romantyzmu // Pogranicza, cezury zmierzchy Czesława Miłosza / Przelomy. Pogranicza. Studia literackie. – Т. 1 / Pod red. A. Janickiej, K. Korotkicha, J. Ławskiego. – Białystok, 2012. – 723 s. – S. 467-472.
  8. Kaczkowski K. Dziennik podroźy do Krymu odbytej w roku 1825. – Cz. 1. – Warszawa : Druk N. Glücksberga, 1829. – 110 s.
  9. Kowalski F. Wspomnienia. Pamiętnik. – T. 1. – Kijów : Nakładem L. Idzikowskiego, 1859. – 244 s.
  10. Pamiętnik pana Karola Micowskiego // Pamiętniki domowe zebrane i wydane przez Michała Grabowskiego. – Warszawa : Nakładem i drukiem S. Orgelbranda, 1845. – 250 s. – S. 70-250.
  11. Zrzódła do dziejów polskich / Wydawane przez M. Grabowskiego i A. Przezdzieckiego. – T. 1. Wilno : Nakładem i drukiem J. Zawadzkiego, 1843. – 223 s.
  12. Zrzódła do dziejów polskich / Wydawane przez M. Grabowskiego i A. Przezdzieckiego. – T. 2. Wilno : Nakładem i drukiem J. Zawadzkiego, 1844. – 285 s.
Advertisements

About Україна та Польща: минуле, сьогодення, перспективи

Інститут Польщі
Опубліковано у філологія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s