Українська та польська парадигми поберестейської прози: умовність поділу


УДК  823.162.1-3.09 С. В. Сухарєва – к.ф.н., доцент кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки

 © Сухарєва С. В., 2012

Роботу виконано на кафедрі іноземних мов факультету міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки

У статті проаналізовано умовність поділу польської і української літератури після Берестейської унії. Особливу увагу звернено на єдність полемічного дискурсу. Розглянуто твори католицьких і православних письменників, які писали польською мовою.

Ключові слова: полемічна література, Берестейська унія, богословський трактат, опонент.

Сухарева С. В. Украинская и польская парадигмы прозы после Брестской унии: условность разделения.В статье проанализирована условность разделения польской и украинской литературы после Брестской унии. Особое внимание обращено на единство полемического дискурса. Рассмотрены произведения католических и православных писателей, которые писали на польском языке.

Ключевые слова: полемическая литература, Брестская уния, богословский трактат, оппонент.

Sukharieva S. V. Ukrainian and Polish Paradigms
of the Prose after the Union of Brest
:the Conditionality of the Devision.  The article deals with the examination of the conditionality of the Polish and Ukrainian literature division after the Union of Brest. A particular attention is drawn to the combinability of the polemical discourse. Literature works of Catholic and Orthodox writers, who wrote in Polish, are also considered here.

Key words: polemical literature, the Union of Brest, a theological treatise, opponent.

Постановка наукової проблеми та її значення. У поберестейській польськомовній прозі чітко проглядаються дві основні парадигми – українська та польська, які нерозривно між собою пов’язані за допомогою апологетичності викладу різножанрових полемічних писань і єдності їх проблематики. У цьому розрізі польське і українське літературознавство мають спільний дослідницький фактаж, який лише умовно можна поділити на два окремі культурні здобутки окремо взятих народів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій з даної теми. Умовність поділу двох парадигм поберестейської полемічної прози усвідомлювали і висвітлювали у своїх літературознавчих дослідженнях О. Мишанич, Р. Радишевський, Г. Грабович, Р. Лужний, С. Савицький, Д. Фрік та інші. Однак проблема класифікації літератури на пограниччі культур надалі залишається актуальною. Це зауважував С. Подокшин, який, між іншим, засигналізував ще один аспект цієї проблематики – історичну приналежність багатьох полемічних творів до білоруського письменства, яке теж не оминула поберестейська дилема, свідченням чого, до речі, є існування на території сучасної Білорусі Греко-католицької Церкви з її глибокою традиційністю.

С. Подокшин писав: „З огляду на специфіку тогочасного суспільно-культурного розвитку, чимало діячів та мислителів належало не одній, а декільком національним культурам (Симон Будний, Мелетій Смотрицький, Симеон Полоцький і інші. Зосібна, таким історичним діячем є Іпатій Потій, який по праву належить і білоруській, і українській культурам)” [1, 10].

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Поняття пограничної „субкультури” у межах декількох східнослов’янських народів має свої видозміни, зумовлені ментальними інтенціями та традиціями.

Зокрема, у польському середовищі здебільшого мова йде про культуру Кресів як невід’ємної складової давньої Речі Посполитої, у чому проглядається національна ностальгія, яка у науковому світі носить назву польського сарматизму. Це туга за східними елементами у національних строях поляків, фольклорними кресовими нашаруваннями, козацькою звитягою і „золотою вольністю”. Усі чинники польської сарматської теорії мали слугувати піднесенню національного духу та патріотизму [2, 136].

У справі представлення поляками унійних ідей прерогатива традиційно надавалася представникам католицького віровизнання, що зауважуємо в багатьох літературознавчих працях проунійного характеру. Однак у XVII столітті існував і спротив щодо поширення унії, оскільки це вело до розколів, анархічності і вносило чимало змін у політично-суспільний устрій тогочасної Речі Посполитої.

Креси є сентиментальними для польського середовища, однак можуть здатися дещо образливими для представників інших національностей, які також вважають культуру пограниччя своєю. У цьому плані зразком відкритості на явище субкультури може слугувати позиція Єжи Ґедройця, який закликав до подолання історичних стереотипів і пошуків справжньої культурної спільності [3, 240].

У свою чергу, ще однією перешкодою до визначення поняття „субкультура”  як умовного поділу на межі культур стали протиріччя в українському і почасти білоруському середовищі. Ще в часи поберестейської дискусії „поміж білоруськими і українськими громадськими і церковними діячами, „мислителями на межі культур”, не було єдності в розумінні культурно-релігійної інтеграції і синтезу. Ті діячі і мислителі, які виходили з ренесансно-гуманістичних принципів, вважали, що в основу інтеграції необхідно покласти ідею релігійно-церковного і духовно-культурного плюралізму, релігійної толерантності, терплячого відношення до іновірців, коротко кажучи, принцип культурно-релігійного співіснування. (…) Однак в II половині XVI століття значна частина білоруських і українських світських і церковних діячів ідеї ренесансного плюралізму і віротерпимості протиставила контрреформаційну ідею локальної, або регіональної, унії яка, хоч і на іншій основі, так само передбачала релігійно-культурну інтеграцію східних і західних початків у межах Білорусі і України” [1, 7–8]. Носіями цієї ідеї були, зокрема. Кирило Терлецький, Іпатій Потій, Михайло Рогоза, Йосиф Рутський та багато інших письменників-полемістів, які після Берестейської унії творили на межі культур.

Зважаючи на факт, що міжконфесійна полеміка на тему Берестейської унії велася поміж двома могутніми таборами православ’я та католицького світу, необхідно звернути увагу на те, що одними з найвизначніших польських полемістів цієї доби були Петро Скарга, Войцех Кортиський і Фабіян Бірковський. У межах аналізу єдиного апологетичного дискурсу твори цих авторів не можна оминути чи замовчувати їхню літературну, богословську та історичну цінність.

Зокрема, значний вклад у ведення поберестейської дискусії зробив єзуїт Петро Скарга. Формально його можна вважати основоположником богословського унійного трактату з чітко визначеною структурою тез, на яку опиралися абсолютно всі представники обох полемічних таборів [4]. Необхідно зауважити теж певну міру епігонства стосовно праць Скарги, яке властиве творам Лева Крези-Ревуського, Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського тощо.

Вплив єзуїтських шкіл, поширених на той час по всій Європі, відобразився і на східних теренах Речі Посполитої. Особливим чином це виявилося на переломі світогляду Мелетія Смотрицького та інших визначних суспільних діячів, які перейшли на бік унії з Римом. Вплив єзуїтів подекуди проглядався посередньо, завуальовано, хоча по своїй суті міг бути визначальним чинником у зміні світогляду. Натомість в особі Петра Скарги як письменника, королівського проповідника, громадського діяча знайшов свій безпосередній прояв.

Творчий доробок Петра Скарги на тему берестейських подій, у яких письменник брав безпосередню участь, про що дізнаємося з хронікального опису Мартина Броневського, у структурному плані необхідно розглядати як загальний цілісний нарис всієї польськомовної полеміки і конкретизований як зразок біблійної паренетики, на який опиралися всі проунійні письменники поберестейського періоду.

Ще одним аспектом умовності української та польської парадигм поберестейського письменства можна вважати полярну за світоглядними позиціями у різні літературні етапи творчість Мелетія Смотрицького, праці якого виходили у світ здебільшого польською мовою. Промовистим був похорон письменника, який заповідав вкласти йому після смерті в одну руку лист про призначення православним церковним чільником, а в другу – папську буллу. Твори Мелетія Смотрицького у хронологічному вимірі – це своєрідний діалог із самим собою, який вповні відображав внутрішню конфронтацію вітчизняного середовища у XVI–XVII століттях [5].

У творчості Касіяна Саковича, окрім постійного пошуку автором власної ідентифікації, вбачаємо трагедію людини, яка не може знайти гармонії та спокою в тогочасному суспільстві, а тому, полишаючи антиунійний і проунійний табір, переходить у ряди прибічників римо-католицизму, що знову ж таки не дає письменникові внутрішнього вдоволення. Його письменницький талант затиснений рамками барокової ідеологізації, якої годі шукати в дійсності.

Позиції Касіяна Саковича протиставився Петро Могила, людина систематична та послідовна у своїх вчинках і поглядах. Європеєць і сармат в одній особі, своєю послідовністю в розумінні єдності між народами він вивів українську націю на якісно новий рівень освіти та культури. У його творчості також чітко проглядається умовність української та польської парадигм поберестейського письменства.

Відомими осередками видавничої справи та полемічного письменства у XVII столітті були Вільно, Острог, Львів, Краків, Київ. На їх розвиток впливали православна, католицька (східного та західного обрядів), протестантська школи (антитринітаризм, кальвінізм) наукової та суспільної думки. У їх середовищі сформувалися дві основні течії вибору Україною культурної окциденталізації, на які вказує Петро Кралюк [6, 21].

Додатковим джерелом вивчення умовності української та польської парадигм полемічної літератури поберестейської доби можна назвати діяльність в Україні домініканського ордену. Як відомо, вона розпочалася ще 1233 року, коли Яцек Одровонж (проголошений потім католицькою церквою святим) заснував домініканський монастир під Києвом. У 1594–1601 роках була створена „Руська провінція святого Яцека” з центром у Львові. На цей період припадає діяльність Симона Окольського, який видав працю „Russia Florida” („Руська провінція”), присвячену церковній історії. Загалом у XVII столітті політика домініканців в Україні полягала на примиренні православ’я з Римом, у чому цей католицький орден прагнув виконувати роль посередника. У 1642–1648 роках за сприяння домініканського ордену вийшли у світ полемічні праці василіанина Івана Дубовича та францисканця Марка Корони. Відомою є також тісна співпраця руського провінціала домініканського ордену Яна Соколовського з Петром Могилою та його підтримка Києво-Могилянської Академії.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Отож, умовність поділу української та польської парадигм поберестейської прози виникає на основі багатьох чинників, до яких потрібно віднести діяльність тих чи інших релігійно-культурних осередків (православних, католицьких, протестантських), творчий доробок українських письменників, які писали польською мовою, та польських діячів, які видавали праці на захист Берестейської унії тощо. Проявом єдності української та польської парадигм була мовна гетерогенність, спільність тематики, апологетичний спосіб викладу. Кожен із цих чинників однаковою мірою важливий, а тому вимагає подальших досліджень.

Література

  1. Падокшын С. Пацей Іпацій: царкоўны дзеяч, мысліцель, пісьменнік на пераломе культурна-гістарычных епох / С. Падокшын. – Мн.: Бел. навука, 2001. – 118 с.
  2. Кресін О. Український сарматизм // Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького ; Ред.кол.: Ю. Римаренко (відп. ред.). та ін. / Олексій Кресін. – К. : Генеза ; Довіра, 1996. – с. 136.
  3. Janion M. Niesamowita Słowiańszczyzna. Fantazmaty literatury / Maria Janion. – Kraków : Wydawnictwo Literackie, 2006. – 357 s.
  4. Skarga Piotr. O jedności Kościola Bożego 1577 (1610) // Skarga Piotr. Kazania przygodne z inemi drobniejszemi pracami, o różnych rzeczach wszelakim stanom należących.– Kraków: Drukarnia Andrzeja Piotrkowczyka, 1610.– 779 s.– S. 294–381.
  5. Frick D. Meletij Smotryc’kyj.– Cambridge; Massachusetts: Distributed by Harvard University Press for the Harvard Ukrainian Research Institute, 1995.– 395 p.
  6. Кралюк П. Духовні пошуки Мелетія Смотрицького.– К.: Укр. центр духовн. культури, 1997.– 191 с.
Advertisements

About Україна та Польща: минуле, сьогодення, перспективи

Інститут Польщі
Опубліковано у філологія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s