Вплив ультраправих партій та організацій на відносини між Польщею та Україною


УДК [329.055.2:327](477.82+438)   Михайло Горбачук – аспірант кафедри країнознавства та міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

© Горбачук Михайло, 2013

На конкретних прикладах продемонстровано схильність ультраправих організацій в Польщі та Україні гостро реагувати на спроби переоцінки спільного україно-польського минулого. Визначено, що дане явище здебільшого характерне для західних областей України та Східних воєводств Польщі. Проаналізовано здатність даних організацій впливати на відносини між Польщею та Україною.

Ключові слова: ультраправі організації, «волинська трагедія», спільність україно-польського минулого, примирення на державному рівні.

Михаил Горбачук. Влияние ультраправих партий и организаций на отношения между Польшей и Украиной. На конкретных примерах продемонстрировано склонность ультраправых организаций в Польше и Украине остро реагировать на попытки переоценки общего украино-польского прошлого. Определено, что данное явление в основном характерно для западных областей Украины и Восточных воеводств Польши. Проанализировано способность данных организаций влиять на отношения между Польшей и Украиной.

Ключевые слова: ультраправые организации, «волынская трагедия», общность украино-польского прошлого, примирение на государственном уровне.

Myhailo Gorbachuk. The influence of ultra-right parties and organizations on the relations between Ukraine and Poland. The tendency of ultra-right organizations in Poland and Ukraine acutely responsive to attempts through joint Ukraine-Polish past had demonstrated in the case studies. Was determined that this phenomenon is largely typical of Western Ukraine and Eastern Poland. The ability of these organizations to influence on the relations between Poland and Ukraine had analyzed.

Key words: ultra-right organizations, “the tragedy of Volyn”, community of Ukraine and Poland last, reconciliation at the national level.

Постановка наукової проблеми та її значення. Протягом тривалого періоду часу на території сучасної західної України та східної Польщі поляки та українці проживали поруч один з одним, розділяючи спільну історичну долю. Це сусідство іноді сприяло налагодженню тісних зв’язків та обміну культур, проте нерідко також призводило до жорсткої конфронтації. Обидва народи вважали цей регіон своєю рідною землею. Розмежування Польщі та України було здійснено силоміць наприкінці Другої світової війни та відбулось болісно для обох націй. У наш час ультраправі організації та партії нерідко дають свою суб’єктивну оцінку тим трагічним подіям, переповнену емоціями та обвинуваченнями, чим загрожують добросусідським відносинам між Польщею та Україною.

Мета дослідження – з’ясувати, чи здатні ультраправі партії та організації впливати на відносини між Польщею та Україною. Виходячи з мети, вирішувалися такі завдання:

– простежити за реакцією ультраправих політичних сил і їх прихильників на спроби примирення українців і поляків на державному рівні;

– визначити, наскільки сильним потенційно може бути вплив ультраправих сил;

– з’ясувати, які труднощі виникають при дослідженні ультраправих рухів та які перспективи їх подальшого вивчення.

Виклад основного матеріалу. В останні роки в країнах Європи все більшої популярності набирають ультраправі партії та організації, що здебільшого є проявом крайнього невдоволення громадянами міграційною політикою, посиленням впливу багатонаціональних компаній, поширенням сексуальних свобод, занепадом сімейних цінностей та нехтуванням релігійних і культурних традицій [1]. Активізація правих політичних сил не оминула також Польщу та Україну. Проте в цих країнах представники ультраправих традиційно не обмежуються боротьбою за збереження національної та культурної ідентичності, а намагаються давати свою суб’єктивну оцінку спільному українсько-польському минулому, яке містить чимало драматичних та неоднозначних епізодів. Активна діяльність політичних партій та організацій в цьому напрямку потенційно може створювати напруження у відносинах держав.

Особливий спротив ультраправих організацій викликають ініціативи політичних еліт України та Польщі щодо офіційного принесення вибачення за скоєні у минулому злочини та спільного вшанування пам’яті їх жертв. Перший крок у пошуку історичного примирення на державному рівні був зроблений польським президентом Александром Кваснєвським. Ним був надісланий лист до учасників наукової конференції з нагоди 55-річчя акції «Вісла», в якому він висловив свої жаль і співчуття польським українцям. За посередництвом преси лист Кваснєвського був представлений як вибачення президента Польщі перед українцями, що обурило частину польської громадськості. Зокрема, ветерани Армії Крайової, представники організацій Товариство любителів Львова, Полісся і Волині, Кресовий патріотичний рух та Об’єднання по вшануванню жертв українського націоналізму вимагали проведення належних заходів з відзначення 60-ї річниці так званої «Волинської трагедії» та сподівались на офіційне вибачення з боку України [2].

В якості акту примирення президенти Польщі та України, Александр Кваснєвський та Леонід Кучма, 11 липня 2003 року зустрілись в селі Павлівка Волинської області з нагоди відкриття там пам’ятника українсько-польському примиренню «Пам’ять – Скорбота – Єднання». Окрім запрошених на урочистості прибули представники українських націоналістичних організацій, щоб заявити, що не вважають українців винними у «Волинській трагедії». Очевидно, саме через тиск з боку українських націоналістів Леонід Кучма так і не вибачився перед поляками, а президент Кваснєвський сказав що поляки розуміють, яку роль УПА відіграла в історії України [3]. Потрібно також зазначити, що цій події передувала палка дискусія в польському парламенті: партії «Ліга польських родин» і «Право та справедливість» наполягали на тому, що саме слово «геноцид» найкраще характеризувало би трагедію поляків на Волині. Проте представники інших фракцій слушно зауважили, що подібне формулювання буде неприйнятним для української сторони.

Не принесли примирення також відновлення польського військового цвинтаря у Львові та встановлення пам’ятника у Павлокомі. Щодо «Меморіалу орлят» на Личаківському кладовищі, то обурення українців викликав запропонований напис про «загиблих у боях за Польщу» та використання польської військової символіки. В даному випадку противниками відновлення польського меморіалу виявились не лише представники ультраправих політичних сил. Зокрема, лідер фракції «Батьківщина» Іван Денькович, заявив: «усе, що відбувається, є зрадою національним інтересам України» [4]. Компроміс вдалось досягти лише завдяки особистому втручанню президента Віктора Ющенка. Врешті 24 червня 2005 року, за участю президентів Польщі та України, на Личаківському цвинтарі були відкриті меморіал загиблим воїнам Української Галицької Армії та «Меморіал орлят». Подібні труднощі виникли при вшануванні пам’яті загиблих українців у Павлокомі, що нині знаходиться в Підкарпатському воєводстві Республіки Польща. Урочисте відкриття меморіалу на греко-католицькому цвинтарі в центрі села відбулося в присутності Віктора Ющенка та Леха Качинського 13 травня 2006 року, незважаючи на погрози польських ультраправих не допустити цієї зустрічі [5].

Пізніше, в січні 2010 року, Віктор Ющенко, щоб здобути прихильність правих політичних сил, посмертно присвоїв Степану Бандері звання Героя України. Даний вчинок викликав неоднозначну і бурхливу реакцію як в Україні, так і за її межами. Зокрема, міністр канцелярії президента Польщі заявив: «Ми з подивом сприйняли рішення президента України щодо Степана Бандери. Ми розраховували на велику делікатність з боку наших українських партнерів». Європейський парламент з подачі польських представників в парламенті офіційно висловив жаль щодо рішення нагородити Степана Бандеру. А 5 лютого представники ВО «Свобода» пікетували Генеральне консульство Польщі у Львові під гаслами: «Польщо, покайся» та «Бандера – наш герой». Подібні акції також провели польські ультраправі перед українськими дипломатичними представництвами в Польщі.

Не можна також оминати увагою події, що супроводжували відзначення 70-ї річниці «Волинської трагедії» в 2013 році, хоч вони стоять дещо осторонь від згаданих попередньо прикладів. 20 червня верхня палата парламенту (Сенат) Польщі ухвалила резолюцію щодо річниці трагічних подій на Волині, де між іншим зазначалось: «злочини та жорстокість, якими вони супроводжувались, надають цій акції характеру етнічної чистки, яка має ознаки геноциду». Як не дивно, дане формулювання викликало бурхливі дискусії в самій Польщі. Депутати парламенту правого політичного спрямування на чолі з партією «Право та справедливість» вимагали внести поправку до резолюції із заміною формулювання «етнічна чистка» на «геноцид». З цим не погоджувались представники лібералів, лівих та правляча партія «Громадянська платформа», розуміючи, що це нашкодить відносинам з Україною. Останні «перемогли» завдяки голосуванню з вкрай малою перевагою в 10 голосів (222 проти 212). Врешті 12 липня Сейм Польщі прийняв резолюцію з формулюванням про «етнічну чистку з ознаками геноциду» [6].

В Україні на цю подію відреагували не лише представники ультраправих. Закономірно була реакція ВО «Свобода», яка заявила про прояв «шовінізму стосовно українців». А громадський комітет «Примирення між народами» поширив заяву, в якій, зокрема, йшлося, що «однобічна ухвала Сенату Польщі – образлива для сучасного покоління українців, які шанують своїх предків, полеглих у боротьбі за незалежність України. Цей документ нехтує пам’яттю українців, які стали жертвами міжнаціонального протистояння». З іншого боку, 1 липня 148 народних депутатів від Партії регіонів та КПУ звернулися до Сейму Польщі з проханням, що викликало подив в польської сторони – визнати «Волинську трагедію» геноцидом польського народу [6]. Це говорить про те, що оцінка українсько-польського минулого стає надмірно політизованою в Україні та використовується як інструмент політичної боротьби, що, зрештою, також не сприятиме добросусідським відносинам між Польщею та Україною та примиренню обох націй.

Перераховані приклади яскраво демонструють, що представники ультраправих політичних сил потенційно можуть негативно впливати на стосунки між Польщею та Україною. Передусім це пов’язано з їхнім надмірно емоційним ставленням до історії свого народу, що призводить до ірраціональної поведінки та неспроможності зробити розумний вибір між шанобливим ставленням до минулого та турботою про майбутнє власної нації. Хоча традиційно такі об’єднання є нечисельними, проте доволі активними. Окрім того, за певних обставин їм може симпатизувати значна частина громадян. Тому не варто їх недооцінювати.

Незважаючи на те, що на перший погляд ця проблема є суто політичною, вона має чітке географічне вираження. Адже полем боротьби між українськими та польськими ультраправими за відновлення історичної справедливості стали західні області України та східні воєводства Польщі, тобто території, де обидва народи тривалий час жили пліч-о-пліч, неодноразово вступаючи в жорстку конфронтацію. Публіцист польського тижневика «Політика» Здзіслав Рачинський так описав ситуацію: «Польща й Україна одна одній необхідні. Цю неополітичну дійсність добре розуміють еліти у Варшаві й у Києві. Чим ближче, однак, до місць, де Сян вимиває кості жертв братовбивства, тим густіша атмосфера підозр і тим важче переборювати погану пам’ять» [5].

Вивчення ультраправих організацій є дещо проблематичним. Зазвичай такі об’єднання є роздрібненими та малочисельними і не завжди реєструють свої організації офіційно. Їхні прихильники – здебільшого люди молодого віку, очевидно, через свій юнацький максималізм. Ультраправі організації іноді існують недовго, до кількох років, у зв’язку з тим, що вони схильні об’єднуватись в альянси, утворюючи нову потужнішу організацію або ж навпаки – розколюватись на дрібніші об’єднання [6]. Зовсім інша ситуація з ультраправими політичними партіями – немає проблем з визначенням їхньої чисельності та напрямків діяльності. Проте вони схильні, отримавши представництво в органах влади, змінювати свою радикальну риторику на більше помірковану. На сьогоднішній день найбільш активними організаціями в Україні є Національний Альянс та УНСО, а в Польщі – Національне відродження Польщі. Серед політичних партій ультраправих поглядів притримуються Всеукраїнське об’єднання «Свобода», Самооборона Республіки Польща і Ліга польських родин.

Висновки. На даний момент пристрасті щодо пошуку винних у «Волинській трагедії» вляглися. Проте до тих пір, поки українські націоналісти не доб’ються визнання Української Повстанської Армії на державному рівні, ще не один раз виникатиме дискусія з приводу її ролі в тих подіях. Увага ж польських ультраправих сил сьогодні здебільшого зосереджена на протистоянні культурному впливу із Західної Європи. Хоча як в Україні, так і Польщі, більшість громадян не підтримує ультраправих через їхній надмірний радикалізм, вони залишаються невід’ємним елементом суспільства та вагомою політичною силою. Тому маємо рахуватись з їхньою думкою, щоб не зашкодити дружнім стосункам між нашими націями. Отже, з боку представників влади не повинно лунати жодних різких та однозначних суджень щодо нашого спільного минулого, потрібно обмежитись вшануванням пам’яті загиблих і відмовитись від пошуку винних.

Список використаної літератури

1. Бініон М. Ультраправий марш: у Європі активізуються ультраправі // Український тиждень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/World/48680

2. Павлів В. Час готуватися до 100-ї річниці «волинської трагедії» // Українська правда [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2003/07/16/2994679/

3. Сверстюк Є. В розмові двох президентів щодо Волинської трагедії забракло саме вибачення // Україно-польський інтернет-журнал [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukraine-poland.com/u/publicystyka/publicystyka.php?id=1399

4. Меморіал «орлят» відкриють у Львові // 5 канал [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://5.ua/newsline/184/15320/9224/

5. Гаврилюк Ю. Павлокома: пам’ять і прощення // День [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/panorama-dnya/pavlokoma-pamyat-i-proshchennya

6. Матола В. Річниця Волинської трагедії: компромісна резолюція Польщі, критика української опозиції та «пас» з боку регіоналів // Український тиждень [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/Politics/84463

7. Ультраправі організації в Україні // Правозахисний фонд імені Р. І. Марочкіної [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://marochkina.wordpress.com/2010/03/22/analiz-utrapravyh/

8. Куспись П. Україна-Польща: 20 років партнерства // ВВС Україна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/2011/08/110822_independence_poland_it.shtml

9. Гаврилюк Ю. Болі сусідства без межі // Дзеркало тижня [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/boli_susidstva_bez_mezhi.html

Advertisements

About Україна та Польща: минуле, сьогодення, перспективи

Інститут Польщі
Опубліковано у політологія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s