Єврейська трагедія в Європі в період Другої світової війни на прикладі концентраційного табору в Собіборі


УДК 323.13(4)”1939/1945”(=411.16) Іван Сабов – студент II курсу факультету міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

© Сабов Іван, 2013

У статті розглянуто історію концентраційного табору в Собіборі, особливості його функціонування та побудови. Розглядаються передумови виникнення концентраційних таборів в Східній Європі. Проаналізовано основні події, що відбувалися на території табору в 1942-1943 роках.

Ключові слова: концентраційний табір, геноцид, Друга світова війна.

Сабов Иван. Еврейская трагедия в Европе в период Второй мировой войны на примере концентрационного лагеря в Собиборе. В статье рассмотрена история концентрационного лагеря в Собиборе, особенности его функционирования и построения. Рассматриваются предпосылки возникновения концентрационных лагерей в Восточной Европе. Проанализированы основные события, происходившие на территории лагеря в 1942-1943 годах.

Ключевые слова: концентрационный лагерь, геноцид, Вторая мировая война.

Sabov Ivan. The concentration camp at Sobibor as an example of Jewish tragedy during Second World War in Europe. The article contains an information about the history of the concentration camp at Sobibor, its activity, functions and construction. Data about prerequisites of concentration camp’s appear in Eastern Europe is reviewed. The fundamental events that took place in the camps in 1942-1943 are analyzed.

Key words: concentration camp, genocide, World War II.

Постановка наукової проблеми та її значення. Друга світова війна залишила вагомий слід у історії всього людства. Нацистська Німеччина здійснювала акти агресії щодо інших країн, жорстоко знищувала їхнє населення. Створювалися цілі комплекси для вбивства людей. Через нацистську ідеологію найбільше постраждало єврейське населення, було створено цілу низку концентраційних таборів. Зокрема, відомі у цілому світі Майданек та Освенцим. Існує безліч публікацій присвячених цим концтаборам. Собібор був одним із таборів в якому загинула найбільша кількість євреїв, хоча він не є широко відомий у світі. Тому існує нагальна потреба у дослідженні історії цього комплексу.

Аналіз останніх досліджень з цієї проблеми. Питанням єврейської трагедії в Собіборі займалася відносно невелика кількість вчених, серед яких Джонатан Гаррісон, Джейсон Майєрс, Сергій Романов, Роберто Муехленкамп, Юліан Гжешік. Проте існує потреба для систематизації цієї інформації та подальшого дослідження теми.

Мета статті – дослідити історію концтабору та особливості його функціонування в період Другої світової війни.

Виклад основного матеріалу й обгрунтування отриманих результатів дослідження. 22 червня 1941 року нацистська Німеччина вторгнулася на територію Рядянського Союзу. Було розпочато новий етап переслідування єврейського народу. Спеціальні групи СС розпочали масові розстріли на територіях, окупованих німецькими військами. Доходило навіть до погромів, знищувалися цілі єврейські громади. В серпні 1941 року члени Третього Рейху розпочали дискусії на рахунок «Єврейського питання» в окупованій Європі. На зламі вересня і жовтня того ж року було винесено рішення про винищення євреїв на території центрального губернаторства і переселення євреїв, що мешкали на теренах протекторату Чехії і Моравії. Завдання винищення єврейського населення в концентраційних таборах на території Генерального губернаторства, що пізніше отримало назву «Операція Рейнхард», було довірено Оділові Глобоцнікові, керівнику СС та поліції в Любельському дистрикті.

1 листопада 1941 року німці розпочали будувати концентраційний табір в Белжці. Того самого дня було вирішено створити ще один подібний об’єкт – в Собіборі. Це мало зв’язок з угодою, підписаною між урядом Чехії та Третім Рейхом про депортацію чеських євреїв на територію Генерального губернаторства.

Будова табору поблизу поселення Собібор поблизу теперішнього українсько-польського кордону була розпочата на початку весни 1942 року на площі близько 60 гектарів по західній стороні залізничної дороги, що з’єднувала Хелм з Влодавою. Вся територія, оточена густим лісом, була загороджена стінами з колючим дротом, а пізніше було додано ще й мінне поле. Цілий комплекс складався з чотирьох частин: передполе, поле 1, поле 2 , поле 3.

Улітку 1943 року було розпочато будову частини № 4, а цілий комплекс планувалося перетворити на концентраційний табір. Але роботу над цим проектом так і не було завершено через бунт, масову втечу в’язнів та відповідно ліквідації поселення.

Переважна більшість жертв в 1942 р. Становили польські євреї, переважно з північної частини Любельського дистрикту, який охоплював повіти: Біла Підляска, Хелм, Грубешув, Краснистав, Люблін, Пулави і Замость.

Собібор був головним місцем утримання для переважної більшості євреїв хелмського та влодавського повіту. Євреїв з Любельщини до Собібору вивозили ще в 1943 році, транспорт прибував ще з Хелму, Влодави та Ізбіци. Також в 1943 прибували поєдині потяги з дистрикту Галичина – зіЛьвова, Любашова, Бродів, Стрию та Дрогобичу. Близько 1300 євреїв привезли з перехідного поселення в Заславі, поблизу Санока, що знаходився в Краківському дистрикті, а також найменше один потяг з гетто з Білогостоку.

Євреї, що перед війною проживали в Польщі, були депортовані до обозу, в останніх потягах з Генерального литовського комісаріату – у вересні 1943 року привезено близько 5000 осіб з Вільна та Ліди [1, 11].

Більшість польських євреїв до обозу транспортували потягами, але більшість груп перевозили в вантажівках або на возах, або змушували йти до обозу пішки. Жертв, що привозили з території Генерального губернаторства, не реєстрували в транспортних листах.

До Собібору скеровували також євреїв з інших європейський країн: в 1942р. зі Словаччини – близько 24 тис. Осіб, Протекторату Чехії і Морав – 6 тис. Осіб., Третього Рейху – 5 тис.осіб, Австрії – 4 тис.осіб; в 1943 році з Голандії – 34 тис.осіб, Франції – 4 тис.осіб, Генерального комісаріату Білорусь – 3 тис.осіб.

На противагу польським євреям, єврейські мешканці інших країн були зацікавлені в транспортних листах.

На найбільшому розвитку обозу в Собіборі, німці виконували відбір і невеликі групи євреїв, переважно молодших і сильніших, направляли на роботу в поселення поблизу Собібору:Осови, Крихова,Савіна, Лютич и Дорохужчи. Із Собібору також були відібрані групи до обозів в Травніках та Любліні, в тому числі й до концентраційного табору на Майданку.

Залишене після вбитих майно сортувалося: речі, що були придатні до використання пакували та надсилали до магазинів «Операція Рейнхард» в Любліні. Звідти потрапляли до головного економіко-адміністраційного уряду СС. Гроші, біжутерію та коштовності( в тому числі й золоті зуби) також висилали до Любліна, де після сортування та переплавки на злитки перевозили до банку Третього Рейху. В бараку, що стояв біля «Хіммельхафтштрассе», жінкам обрізали волосся, яке використовувалося в німецькій текстильній промисловості. Документи та особисті фотографії знищувалися на території обозу.

Німецький персонал обозу складав близько 30 есесівців, за походженням з Німеччини або з Австрії. Вони займалися організацією праці на території обозу та здійснювали нагляд за справним перебігом процесу вбивства. Есесівці припускалися до брутальних методів спілкування з єврейськими в’язнями, а також брали участь в екзекуціях. Безпосередня охорона в’язнів, вартувальна служба та інші допоміжні справи належали до завдань охоронців – раніше захоплених радянських в’язнів, що були спеціально навчені в навчальному тоборі СС в Травніках. В Собіборі група цих охоронців налічувала близько 200 осіб. Вони також характеризувалися великою жорстокістю.

Зі слів очевидця подій: « Перед нами відчинили браму табору. Довгий звук потяга повідомив про наше прибуття. Тепер ми знаходилися всередині табірного комплексу. Привітали нас елегантно вдягнені німецькі офіцери. Бігали вздовж вагонів і чимось заговорювали українців, що були вдягнені у чорне вбрання. Останні, як зграя круків, що шукають жертву, в кожен момент були готові до виконання своєї нікчемної праці. Застигла тиша. Її перервав різкий крик: «Відчиняй вагони!» [2, 4–5].

За справне функціонування табору відповідали коменданти, якими послідовно були: Річард Томалла до кінця квітня 1942 року; Франц Стангль від травня і до серпня 1942 року; Франц Рейхлеітнер від серпня 1942 до жовтня 1943 року.

До фізичної праці та території табору було залучено в’язнів, що прибували. Спочатку цих полонених циклічно змінювали, вбиваючи їх та замінюючи новими. Потім було організовано більш сталий обслуговуючий персонал табору – близько 600 чоловіків та жінок. Працювали вони в робітничих командах , з яких більша частина займалися прийомом транспорту на залізничній дорозі, стрижкою жертв та розбудовою табору.

Частина в’язнів була залучена в допоміжних та господарських командах – в сортувальні, магазинах, пральнях, кухнях та ремісничих майстернях. Особливу групу( близько 150 чоловік) становили в’язні табору №3, так звані власність Зондеркомандування. До їх обов’язків належало прибирання житлових приміщень від трупів та їх поховання.

Спроби втечі в’язнів розпочалися із самого початку функціонування табору, але тільки мала кільуість полонених зважувалися на такий крок, а в наслідку лише кільком особам вдалося втекти з території табору. Починаючи з літа 1943 року в таборі діяла група опору, яка під керівництвом Леона (Лейба) Фельдхендлера з Жулкевкі планувала організувати бунт.

Повстання вдалося організувати лише 14 жовтня 1943 року при допомозі радянських єврейських в’язнів з Мінська, що в Білорусії, що прибули в одному з потягів. Керівником прибулої групи був Олександр Печерський.

Повстання завершилося масовою втечею в’язнів. Повстанцям вдалося вбити декілька есесівців та охоронців та здобути при цьому зброю. Після цих подій німці винесли рішення про ліквідацію табору. Всі будівлі, включно з газовими камерами, було підірвано, а на території колишнього табору посаджено ліс.

Зважаючи на брак джерел, вважається, що цифра в 250 тис. жертв є дещо завищеною. За найновішими дослідженнями вважається, що в таборі загинуло близько 170 тисяч осіб. Головну группу жертв становили євреї з Польщі та сусідніх європейських країн, але в деяких потягах привозили також польських ромів.

Із групи в’язнів, що втекли під час повстання 14 жовтня ( їх налічувалося понад 260), більшість загинула під час широкомасштабної облави. Брала участь в ній німецька поліція та жандармерія ( в основному з Хелма) підтримана загонами Вермахту. Деякі з біженців загинули через різні обставини – були видані або вбиті місцевим населенням, або загинули в боротьбі в партизанських загонах[3, 33–35].

Другу світову війну пережили 60 осіб учасників повстання. Дев’яти учасникам німецької охорони табору учасники повстання винесли вирок на місці, вбивши їх. Після війни перші процеси відбулися в Франкфурті-на-Майні та в Берліні на початку 1950 року.

1950-го року в Хагені на лаві засуджених опинилося 12 есесівців з Собібору. Більшість з них отримала декількалітнє ув’язнення за співучасництво в масовому злочині в таборі. Цього ж самого року в Краснодарі було ув’язнено групу минулих охоронців концтабору в Травніку. 1970-го року за злочини в Собіборі та Треблінці перед судом в Дюсельдорфі став Франц Штангль. Останній процес відбувся в 2009-2011 роках над Іваном Дем’янюком, що був одним із членів охоронної бригади в Травніках.

Через багато років після завершення Другої світової війни Собібор став місцем пам’яті про масові знищення. Територія колишнього табору була спустошена. Тільки в 1964-65 роках було збудовано пам’ятник і символічний мавзолей. Таблиця, яка була розміщена при в’їзді до музею, подавала неправдиву інформацію про події, що там відбувалися і про кількість жертв. Її змінили тільки в 1993 році завдяки старанням колишнього в’язня Собібору Томаша Блатта. Того ж року утворено Музей колишнього концентраційного табору в Собіборі. У травні 2012 року музей в Собіборі було включено в структуру державного музею в Майданку. У липні 2013 року розпочато міжнародний конкурс на кращий проект будівлі нового музею та облаштування території колишнього табору.

Із 2009 року на території Собібору розпочалися археологічні дослідження. Їх результатом є знахідка залишків будівель, зокрема місце, де стояв будинок командування табору на території №3. Натрапили також на фрагменти тунелю, яким намагалися втекти в’язні концтабору. Досліджувалися також масові поховання. Під час таких досліджень було знайдено багато артефактів, в тому числі і предмети щоденного споживання полонених. Часто це єдиний спомин про загиблих. Різнопланові роботи з дослідження Собіборсбкої трагедії тривають і надалі.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Отож, трагедію у Собіборському концентраційному таборі в 1942–1943 рр. можна вважати геноцидом проти єврейського народу і великим злочином фашистських окупантів. Зібрані і опрацьовані нами матеріали дозволяють стверджувати, що тема Собіборської трагедії вимагає подальшого вивчення і систематизації інформації. Відкривання таких негативних сторінок історії, як як концтабір у Собіборі, служать гуманізації наступних поколінь не лише польського чи єврейського народу, а й всього людства, формують їх свідомість у дусі міжнародної терпимості, примирення, порозуміння та співробітництва.

Список використаної літератури

1. Подольський Анатолій. Уроки Голокосту: інформаційно-педагогічний бюлетень українського центру вивчення історії голокосту. – № 3 (15) . – квітень¬-червень 2008 р. – C. 11.

2. Sobibór / red. Marka Bema. – Warszawa: Dom Spotkań z Historią, 2010. – S. 4 –5.

3. Graf Jurgen, Kues Thomas, Mattogno Carlo. Sobibor: Holocaust Propaganda and Reality. – Washington: The Barnes Review, 2010. – S. 33–35.

Advertisements

About Україна та Польща: минуле, сьогодення, перспективи

Інститут Польщі
Опубліковано у історія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s