Літературні передумови виникнення польськомовної полемічної прози після Берестейської унії


УДК 823.162.1-3.09   Світлана Сухарєва – кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

© Сухарєва Світлана, 2013

У статті проаналізовано літературні передумови виникнення явища польськомовної полемічної прози в Україні. Особливу увагу звернено на католицьку літературну діяльність Яна Сакрана та сарматську наповненість антитез Станіслава Оріховського. Єзуїтська задіяність у полеміці зі Сходом знайшла свій найяскравіший вияв у творчості Петра Скарги, присвяченій унійній проблематиці. Додатково розглянуто домініканську літературну традицію, яка передувала виникненню польськомовної прози, присвяченої Брестській унії.

Ключові слова: полеміка, антитеза, полемічний дискурс, сарматські мотиви, богословські проблеми.

Сухарева Светлана. Литературные предпосылки возникновения польскоязычной полемической прозы после Брестской унии. В статье произведен анализ литературных предпосылок возникновения феномена польскоязычной полемической прозы на Украине. Особенное внимание обращено на католическую литературную деятельность Яна Сакрана и сарматскую полноту антитезисов Станислава Ореховского. Иезуитская приобщенность к полемике с Востоком наиболее ярко отображена в творчестве Петра Скарги, посвященном проблематике унии. Дополнительно исследована доминиканская литературная традиция, которая была предпосылкой возникновения польскоязычной прозы, посвящённой Брестской унии.

Ключевые слова: полемика, антитезис, полемический дискурс, сарматские мотивы, богословские проблемы.

Sukharewa Svitlana. Literary prerequisites origin of Polish polemic prose after Brest union. Literary prerequisites origin of Polish polemic prose in Ukraine are analysed. Special attention is paid to Catholic literary works of Yan Sakran and sarmat filling antitheses of Stanislaw Orikhowski. Jesuitic involved polemic with East is good shown in works of Petro Skarga, dedicated union range of problems. Black friar literary tradition, which preceded of Polish prose origin, dedicated to Brest Union is also regarded.

Key words: polemic, antithesis, polemical discurse, sarmat motives, theological problems.

Постановка наукової проблеми та її значення. Проблематиці Брестської унії в літературознавчій, історичній та богословській царині було присвячено достатньо уваги з огляду на її контроверсійність та ідейну неоднозначність. Натомість питання передумов виникнення поунійної літератури в Україні, зокрема польськомовної прози, досі залишалося поза увагою дослідників. Тому мета нашої публікації – висвітлити основні літературні передумови виникнення поберестейської польськомовної прози полемічного характеру.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми. Ґрунтовно опрацював українську літературу XV ст. – предтечу письменства наступних поколінь – Юрій Пелешенко [1]. При розгляді діяльності Станіслава Оріховського приділив увагу унійній проблематиці Володимир Литвинов [2]. Особлива роль у висвітленні передумов полемічної літератури в Речі Посполитій, до якої в той час належала Україна, належить польському досліднику Олександру Брюкнеру [3]. Принагідно цю тему висвітлювали теж інші видатні науковці. Однак проблема передумов унійної літератури в Україні загалом і її польськомовної парадигми зокрема вимагає окремого розгляду.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Тема можливих варіантів поєднання Церков східного і західного обрядів давно нуртувала в інтелектуальному слов’янському середовищі. Вона викликала як позитивні відгуки, так і цілком негативні. На цьому тлі можемо виділити декілька головних передумов, які лягли в основу виникнення полемічної польськомовної прози XVII ст.

Перша з передумов – історичного плану. Флорентійський синод (1439 р.) став ключовим чинником зрушення з місця важкого питання унії. Про це неодноразово згадували полемісти після підписання Брестської унії, вбачаючи в його прогресивних постановах плюси чи мінуси. Особливу увагу цій проблемі приділив королівський проповідник, відомий полеміст XVI – початку XVII ст. Петро Скарга. «Roku Pańskiego 1438… uczynione jest Concilium we Florencji / albo jako Grekowie mówią ósmy Zbór / tak Wschodnych jak i Zachodnych Biskupów: za czasu Papieża Eugeniusza czwartego / który się w Ferarzu począł / a drugiego roku skończył się w Florencji» [4, 351].

Проповідник зазначав: «Marek Efeski / rozsiewa niezgody między bracią / i sługa diabelski / w Cargrodzie / i po wszystkiej Grecji / Czernce proste a uporne wzburzył / i lud pospolity» [4, 364], вказуючи на незгоду в прийнятті рішень Флорентійського зібрання. Посилаючись на історичну основу виникнення полеміки довкола унійних питань, Петро Скарга подав по-грецьки і по-латинськи текст Флорентійської угоди. В одному з інших полемічних писань [5, 399] полеміст також посилався на повість константинопольського патріарха Геннадія, який пророкував погибель Церкви грецького віросповідання. Історик пов’язував це із подіями 1453 року, коли Царгород захопило турецьке військо. Історичні мотиви Петра Скарги підхопили його наступники у полеміці – Лев Кревза-Ревуський, Іпатій Потій, Йоахим Мороховський, Мелетій Смотрицький у другий період своєї творчості [6, 111].

Другою важливою передумовою розвитку полеміки в Україні, написаної польською мовою, став богословський чинник, невід’ємно пов’язаний з історичним. У XVII ст. здебільшого він набирав форму полемічного трактату, рідше – апології, листа чи похоронної проповіді. Як підсумував тематику Петро Скарга, богословський диспут зводився до таких основних теологічних проблем: про походження Cвятого Духа; про форму Причастя; про розуміння неба і пекла та існування/не існування чистилища; про верховенство Римського єпископа і приналежних йому привілеїв святого Петра. До них долучали похідні питання щодо правильності літургії, одруження/неодруження священиків, їх морального обличчя тощо. Одним із найболючіших питань локального характеру була стурбованість з приводу малоосвіченості клеру, яка породжувала низку інших, важливіших релігійних проблем. Це зазначали як представники православ’я, так і уніати. Проблема не була новою – у попередні сторіччя Церква також потерпала від подібних ситуацій, що негативно впливало на розвиток богослов’я.

Невід’ємною частиною передумов виникнення польськомовної полеміки в Україні став власне літературний чинник, який існував в інтегральній єдності з попередньо перерахованими чинниками, адже література того часу лише входила у самостійну колію і більшість її жанрів паралельно належала до історії та теології. Слово-sacrum було свідченням універсальної свідомості суспільства, яка змальовувала комплексну картину, відображала збірний світогляд чи різноплановість світоглядів різних середовищ. Універсум за схемою «Божественне Начало – світ – людина» охоплював всі сфери життя індивідуму, повертав символам їхні первинні значення і був суттю, а не інструментарієм. У цьому синтезі полемічна незгода відходила на другий план, надаючи літературі особливої функції етичного й естетичного впливу. Це погляд – помимо ідей про месіанство та уявлень про релігійну вибраність – сприяв розвитку поберестейської польськомовної прози у художньому плані, надавав їй статусу важливої ділянки людського життя.

Першими польськомовними прозаїками-полемістами на наших землях були домініканці, францисканці та одне з ідейно найсильніших чернечих згромаджень – Товариство Ісуса (єзуїти). З іншого боку, потужною полемічною хвилею стала літературно-просвітницька творчість діячів Острозького осередку, які стали остоєю православ’я у боротьбі проти протестантизму і католицизму. Як бачимо, польською, у той час державною, мовою творили не лише представники польської національності, а й українці, які прагнули доносити знання та правду до всіх без винятку членів суспільства.

Люблін впродовж багатьох років слугував колискою францисканського проповідництва, яке поступово поширювалося по теренах тодішньої так званої Русі, дійшовши до Луцька, Сокаля і Збаража. Центром полемізувань впродовж століть залишався Львів, де розквітала домініканська літературна течія, поширюючись із самого серця Речі Посполитої – давнього Кракова. У Вільні діяла дуже відома єзуїтська друкарня, яка видавала твори проунійного характеру. Саме проти цих культурних осередків були спрямовані націоналістичні виступи козаків, які небезпідставно вбачали в них потужних конкурентів у боротьбі за справу віросповідання та обряду.

Ми вже згадували про непересічну роль у веденні полеміки з православними єзуїта Петра Скарги, радикально настроєного проповідника і королівського сповідника. Це завдяки його фундаментальним працям полеміка була направлена у єдине для Сходу і Заходу русло дискусій, обрамлена риторичним схематизмом, сповнена емоцій та історичного фактажу, виведена на один дискусійний рівень. Тим не менше, задовго до діяльності Петра Скарги у Речі Посполитій почала формуватися апологетична література, присвячена проблемі церковного об’єднання.

Поштовхом до першої, вступної хвилі суспільних полемізувань на тему унії стала праця Ян Сакрана з Освенціма «Перелік заблукань рутенського обряду», доповненням до якої в 1507–1508 рр. була книга цього самого автора «Заблукання найупертіших рутенців». Обидві публікації стали зерном, посіяним у сприятливий ґрунт міжрелігійної і міжнаціональної неприязні між поляками й українцями. Як зауважує з цього приводу Володимир Литвинов, у полеміку були втягнені «і духовні, і світські можновладці України, Польщі і Литви» [2, 2].

Хоча Ян Сакран і виклав всі «камені спотикання» у православному богослов’ї, на які була звернена увага на Флорентійському синоді, проте зробив це в цілком відмінний від Петра Скарги спосіб. Замість об’єднання він закликав до заборони православних священницьких санів і нівелювання східної християнської традиції. Отож, можемо ствердити, що це був абсолютний радикалізм, який значно відрізнявся від радикальних поглядів Скарги, домініканців чи францисканців.

Безкомпромісна позиція Сакрана викликала хвилю протестів не лише в православному середовищі. Відомі його випади проти папи Александра VI, який не мав наміру знищувати східний обряд. Позицію Яна Сакрана підтримали його прибічники, які, швидше за все, були замовниками полемічного твору. Володимир Литвинов із цього приводу писав: «Те, що віленський єпископ замовив Сакрану такий твір, а потім подбав про його видання, свідчить про те, що верхівка католицького духівництва у Великому князівстві Литовському за наявної ситуації відверто протиставила себе церковній політиці свого господаря» [2, 5].

Із безпосередньою полемічною відповіддю на праці Яна Сакрана в 1544 р. виступив «gente Ruthenus natione Polonus» («син рутенського народу польської держави») Станіслав Оріховський у трактаті «Хрещення рутенців». Розвиваючи ораторську діяльність на пограниччі двох культур і генетично будучи приналежним до обох народів, Оріховський вивів полеміку на якісно новий літературний та богословський рівень. Опонуючи погляди Сакрана, він писав: «На великому історичному матеріалі, передусім документах, С. Оріховський доводить, що відступником є католицька церква, а православна твердо дотримується давніх догматів» [2, 7].

Пізніше Станіслав Оріховський видав ще декілька полемічних праць латинською мовою, відстоюючи в них права східного обряду («Відступництво Риму», «Про целібат»). На думку В. Литвинова, саме Станіслав Оріховський став першим професійним полемістом, який вів полеміку «на високому професійному рівні із застосуванням філологічно-критичного методу при аналізі церковних догматів» [2, 7].

Утім, будучи католицьким священиком, Оріховський не мав заміру переходити на східний обряд. Його спроби протистояти папі виявилися в його одруженні, ораціях проти Римського престолу, постійних судах. Письменник не був здатний на радикальні вчинки ініціювання церковної унії, проте в своїх полемічних писаннях став безсумнівним провісником нових, «берестейських» часів, на які суспільству не довелося довго чекати. Його вклад у полемічний дискурс не лише мав вступний характер, а й збагатив його у художньо-образному та риторичному плані. Однак потрібно не забувати про те, що маємо справу з католиком, який підтримував православ’я. Так, твори Станіслава Оріховського не можемо зарахувати до вступної антиунійної літератури. Натомість потрібно ствердити, що Оріховський прискорив унійні процеси, одним із перших суспільних діячів їх обґрунтував, вказав на доцільність визнання східного обряду з боку Римського престолу.

Висновки і перспективи подальших досліджень. Унаслідок проведеного аналізу різних чинників виникнення та інтенсивного розвитку полемічної польськомовної прози в Україні після Брестської унії можна зробити висновок, що літературні передумови, у широкому розумінні цього слова, умовно можна поділити на три основні підгрупи – історичні, богословські і власне літературні. Цей інтертекстуальний дискурс протягом декількох століть творили визначні діячі, творчий геній яких не міг залишитися непоміченим. Серед них були представники різних чернечих орденів – єзуїти, домініканці, францисканці (зокрема, бернардини), прибічники східного чи західного обрядів, що в XVII ст. яскраво виявилося в цитуванні їхніх праць, наслідувальній системі образотворення, риторичних схемах літературного викладу в межах того чи іншого полемічного жанру.

Питання передумов полемічної поунійної прози, написаної польською мовою, потребує подальшого вивчення з огляду на його різноплановість, протяжність у часопросторі та якісно нові тенденції, які до сьогодні не втратили своєї ваги.

Список використаної літератури

1. Пелешенко Ю. Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина XIII – XV ст.). Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції / Ю. Пелешенко. – К. : Фоліант, 2004. – 422 с.

2. Литвинов В. Проблема унії у творах Станіслава Оріховського (поч. ХVІ ст.) / В. Литвинов // Філософські обрії. – 2009. – № 22 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://medievist.org.ua/site/medievistyka/statti/problema-uniie. Дата доступа : 17.09.2013.

3. Brűckner A. Dzieje literatury polskiej w zarysie. – Tom I. / A.Brűckner. – Warszawa : Nakł. Gebethnera i Wolffa,  1908. – 485 s.

4. Skarga P. O jedności Kościola Bożego 1577 (1610) // Skarga Piotr. Kazania przygodne z inemi drobniejszemi pracami, o różnych rzeczach wszelakim stanom należących / P. Skarga.– Kraków: Drukarnia Andrzeja Piotrkowczyka, 1610.– 779 s.– S. 294–381.

5. Skarga P. Obrona Synodu Brzeskiego 1610 // Skarga Piotr. Kazania przygodne z inemi drobniejszemi pracami, o różnych rzeczach wszelakim stanom należących.– Kraków: Drukarnia Andrzeja Piotrkowczyka / P. Skarga, 1610.– 779 s.– S. 389–404.

6. Сухарєва С. Біблійний вимір української польськомовної прози поберестейської доби / С. Сухарєва. – Луцьк : В-во “Вежа” Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 2008. – 209 с.

Advertisements

About Україна та Польща: минуле, сьогодення, перспективи

Інститут Польщі
Опубліковано у філологія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s