Берестецька битва в контексті українсько-польських відносин


Андрій Сергійчук – студент 4 курсу факультету міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

© Сергійчук А., 2014

У статті проаналізовано передумови, хід та наслідки Берестецької битви 1651 р. та їх вплив на українсько-польські відносини. Зроблено аналіз сил воюючих сторін. Представлено міркування щодо причини зради кримських татар у цій баталії. Особливу увагу приділено переговорному процесу поляків та українців під час облоги козацького табору. Висвітлена хоробрість і самопожертва козаків, які прикривали відступ українського війська. У статті показана складність взаємовідносин між шляхтою і польським королем, які після здобуття козацького табору відмовилися переслідувати відступаюче українське військо. Особливу увагу було приділено місії Богдана Хмельницького після невдалої битви, його дипломатичним здібностям в організації оборони козацького війська. Виділено основні тенденції розвитку українсько-польських стосунків після Берестецької битви та їх вплив на сучасні міжнаціональні взаємовідносини.
Ключові слова: битва під Берестечком, українсько-польські відносини, Богдан Хмельницький, козацьке військо, шляхта.
Андрей Сергийчук. Берестецкая битва в контексте украинско-польских отношений. В статье проанализировано предпосылки, ход и последствия Берестейской битвы 1651 г. и их влияние на украинско-польские отношения. Сделан анализ сил воюющих сторон. Представлены соображения относительно причины предательства крымских татар в этой баталии. Особое внимание уделено переговорному процессу поляков и украинцев во время осады казацкого лагеря. Освещена храбрость и самопожертвование казаков, которые прикрывали отступление украинского войска. В статье показана сложность взаимоотношений между шляхтой и польским королем, которые после получения казацкого лагеря отказались преследовать отступающее украинское войско Особое внимание было уделено миссии Богдана Хмельницкого после неудачной битвы, его дипломатическим способностям в организации обороны казацкого войска. Выделены основные тенденции развития украинско-польских отношений после Берестейской битвы и их влияние на современные межнациональные взаимоотношения.
Ключевые слова: битва под Берестечком, украинско-польские отношения, Богдан Хмельницкий, казаки, шляхта.
Andriy Sergiychuk. The battle of Berestechko in the context of Ukrainian-Polish relations. The prerequisites, the course of events and the results of the battle of Berestechko in 1651 and its impact on Ukrainian-Polish relations have been analysed in the article. The analysis of the forces at belligerent sides has been done. Some points of view on the key of the Crimean Tatars’ betrayal in the battle have been presented. The particular attention has been paid to the negotiation process of Poles and Ukrainians during the siege of the cossack camp. The bravery and self-sacrifice of the cossacks who had covered the retreat of Ukrainian army have been explained. The complexity of the relationship between the nobility and the Polish king, who after having conquered the Cossack camp refused to pursue the retreating Ukrainian army has been shown in the article. The special attention has been paid to the mission of Bohdan Khmelnytsky after the unsuccessful battle, his diplomatic skills in organizing the defense of the cossack army. The basic development trends of the Ukrainian-Polish ties after the battle of Berestechko and their impact on modern international relations have been revealed.
Key words: Berestechko battle, Ukrainian-Polish relations, Bohdan Khmelnytsky, cossack army, nobility.

Постановка наукової проблеми та її значення. Берестецька битва – найбільша битва часів української національно-визвольної війни 1648–1957 рр. проти Речі Посполитої, яка відбулася біля сучасного містечка Берестечка, що знаходиться у Горохівському районі Волинської області між козацько-селянським військом під командуванням Богдана Хмельницького та його союзником військом кримських татар на чолі з ханом Іслямом III Ґераєм, з одного боку, та військом Речі Посполитої на чолі короля Яна Казимира з другого. Цього року минає 363 роки від цієї баталії. Однак на сьогодні тематика Берестецької битви залишається актуальною, тому що вона представляє приклади самопожертви в ім’я свободи людини і незалежності своєї держави.
Мета статті – дослідити Берестецьку битву в контексті українсько-польських відносин.
Аналіз останніх досліджень з цієї проблеми. Перші згадки про битву під Берестечком можна зустріти у трьох козацьких літописах: Самовидця, Самійла Величка та Григорія Граб’янки. Подальші публікації пов’язані з іменами Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Івана Каманіна, Михайла Грушевського, Івана Крип’якевича, Миколи Петровського, Петра Сміяна, Володимира Грабовського, Юрія Тиси-Крохмалюка. З 1970 р. Берестецьку битву досліджував Ігор Свєшніков, який на основі своїх археологічних досліджень видав монографію «Битва під Берестечком» (1993 р.). Найновіші дослідження належать Володимиру Пришляку, Валерію Степанкову, Івану Стороженку, Григорію Гуртовому та ін. Серед сучасних досліджень польських вчених, які займалися проблемою Берестецької битви, можна виділити праці Людвіка Кубалі, Януша Качмарчика, Владислава Конопчинського, Збігнєва Вуйцика, Владислава Серчика, Аджея Суліми Камінського, Юзефа Гієровського та Ромуальда Романського.
Виклад основного матеріалу дослідження й обґрунтування отриманих результатів. Берестецька битва – одна із найбільш битв часів Хмельниччини на Україні. Головною причиною, що призвело до цієї битви є те, що шляхта Речі Посполитої порушила Зборівську угоду, яка на сеймі в січні 1651 р. ухвалила розпочати війну, дозволивши королеві збільшити кількість найманого війська до 51 тисячі й оголосила «посполите рушення» (загальну мобілізацію шляхти) [2, 23]. Між українцями і поляками ще до того була неприязнь через те, що два народи сповідували різну релігію. Річ Посполита проводила політику ополячення і всяко утискала будь-які прояви української культури.
Згідно з польськими історичними джерелами XVII-XVIII століть кількість польської армії була до 300.000 вояків. Також є свідчення про те, що поляки мобілізували на війну кожного сьомого підданого держави. Важливим свідченням кількості українського козацького війська є твердження одного з учасників битви з польського боку про стотисячне українсько-козацьке військо. Сучасні українські академічні дослідження в середньому подають чисельність козацької армії у 100.000, кримсько-татарської у 30.000 (тобто у максимальну її можливу кількість за умови коли в поході бере участь сам хан; хоча в радянській історіографії побутувала думка про те, що чисельність кримсько-татарської орди, навіть на чолі з ханом ніколи не перевищувала 10.000-15.000 вояків, а за повідомленнями турецького мандрівника Евлія Челебі, свідчення якого певно є найбільш об’єктивними та неупередженими кількість кримсько-татарської орди на чолі з ханом не могла бути більшою за 8.000-10.000 чоловік). Чисельність армії Речі Посполитої оцінюється більшістю сучасних українських істориків у 200.000 військових. [1].
Головні військові дії проходили 28-30 червня 1651 р. Битва йшла з перемінним успіхом. Перший день битви не дав переваги жодній зі сторін. 29 червня окремі шляхетські полки відірвалися від своїх і потрапили в оточення, з якого вийшли з великими втратами, а майбутнього польського короля яворівського старосту Яна Собєського ледве врятували шляхтичі з його охорони. З татарського боку в цій сутичці загинули мурзи Махмат-Гірей, давній союзник Хмельницького Тугай-бей перекопський та ханській підскарбій Муффрах-мурза. [3, 105]. Татарами це було сприйнято як кара Аллаха за недотримання корану, оскільки тривав раджаб – місяць “малої” прощі до Мекки, коли правовірним заборонялося вести війну. Втрата близьких ханові людей, які були одночасно його опорою у Кримському ханстві, вселила страх і паралізувала волю татарського табору. На другий день Іслам-Ґірей III звернувся до Б. Хмельницького з вимогою у наступні два дні, враховуючи настання мусульманського свята – курбан-байраму, воювати з мінімальним залученням татар [2, 35].
Втрати шляхетських військ були значні. За недокладними підрахунками лише визначних шляхтичів загинуло в цей день 300 осіб. Серед них були люблінський староста Адам Оссолінський, галицький каштелян Казановський, волиський підстолій князь Козіка, черемиський мечник Лігенза, ротмістр Йордан, Кжечицький, хорунжий Лада, саноцький підкормій Стадницький, Стан, Ксенський і багато інших [3, 105]. У польському тоборі через це впав бойовий дух.
Вирішальна битва відбулася 30 червня. Особистий писар короля перемишльський єпископ Анджей Тжебіцький, доповідаючи в листі від 30 червня гнєзнеському архієпископу про підготовку військ до битви, писав: «Король розставив війська німецьким способом, у нас незвичним. Якби розставив способом польським, невідомо чим би це скінчилось» [3, 106-107]. У минулі два дні король ставив військо польським способом. Новий порядок війська призвів до того, що козаки не змогли повністю використати досвід минулих битв і їхні атаки успішно відбивалися військами Речі Посполитої.
Доля битви вирішилася на лівому фланзі козацько-татарських військ, де стояв кримський хан з ордою. За порадою одного шляхтича артилерійський вогонь було спеціально спрямовано на командний пункт Іслам-Ґірея III, де майорів білий прапор хана. Від першого ж пострілу загинув родич хана – султан Амурат з його безпосереднього оточення. Амурат впав головою у бік, протилежний розташуванню противника, що було сприйнято татарами як відповідний знак Аллаха про негайниі відступ. Татарське військо кинуло поле бою і почало різко відступати. Правитель Криму, а за ним уся орда почали тікати в напрямку на містечка Лешнів, кидаючи все по дорозі [2, 39].
Після втечі татарів король повернув фронт наліво проти козацького табору. Але козаки вже встигли його укріпити, а великий дощ і ніч припинили воєнні дії. Польсько-шляхетська армія на чолі з Яном Казимиром всю ніч простояла в полі під дощем у повній бойовій готовності, обстрілюючи козацький табір з гармат. Вночі козаки рушили зі своїм табором з попереднього місця й поставили його в низовині над болотом
Хмельницький, доручивши командування військом Ф. Джаджалію, разом з І. Виговським і чотирма козаками негайно доїхав вслід за ханом, аби його умовити повернутись до місця битви, наздогнав його за милю від табору (очевидно, між селами Рідків і Хотин), але хан захопив його в полон і повіз із собою в напрямку на Крим. Згідно з розповіддю Г. Богданова, хан пообіцяв повернутись на другий день і дав Виговському 20 тис. вершників, які, однак, дійшли до р. Пляшівки і вернулись назад. Виговський змушений був також повернутись разом з ними й поїхав на Україну.
За винятком Я. Єрлича та С. Освєнціма, які твердять, що Хмельницький з Виговським, рятуючи своє життя, втекли разом з татарами, залишивши козацько-селянські війська напризволяще, всі інші джерела підтверджують, що Хмельницький поїхав з метою завернути хана, але був ним захоплений в полон. У другій половині липня хан відпустив Хмельницького. Серед шляхти були поширені чутки, що Хмельницький заплатив ханові великий викуп. Достовірність цих чуток непевна. Видається, що хан побоювався впливу Хмельницького при дворі султана. Іслам-Гірей напевно знав про диплом, присланий Хмельницькому султаном на володіння усім руським князівством [3, 110-111].
Зрада кримського хана під Берестечком спричинились, мабуть, і релігійна заборона мусульманам воювати в час свята байраму, що припадало саме на ці дні і невміння вести затяжний бій і стримувати добре озброєне регулярне королівське військо, і бажання без втрат в людях, зрадою, як під Зборовом, домогтися матеріальної користі за рахунок своїх союзників, і низький моральний стан ординської армії, і, врешті, недовір’я як до короля, так і до козаків. Ф. Софонович у своїй «Кройніці о землі Полской» пише, що хан запідозрював існування проти нього змови короля з козаками і коли побачив, що король усіма своїми силами наступає на татарів, а не на козаків, захопивши Хмельницького, пішов через Україну в Крим [2, 40-41].
Сьогодні вже важко встановити справжні причини зради і втечі хана. Певним видається лише відсутність його змови з королем, хоч нібито невдала спроба такої домовленості з його боку й робилася . Однак, з наказу хана султан Нурадин з татарською кіннотою не тільки допоміг козацьким військам відбити атаку Вишневецького, а й розбив сандомирське, краківське та ленчицьке посполите рушення, оточив його й завдав йому великих втрат. Відомо також, що хан під кінець битви двічі посилав свої війська в атаку на короля й успішно обстрілював його з артилерії. При наявності змови з королем хан у зручний для нього час відступив би зі своїми військами без бою й не кидав би у панічній втечі весь свій обоз, прапор та намет з особистими речами. Незалежно від її причин втеча хана відіграла фатальну роль у ході Берестецької битви. Вона оголила лівий фланг козацької армії, даючи змогу шляхті охопити її півколом облоги, залишила повстанців без керівника [3, 112].
Облога козацького табору почалася 1 липня. Поляки не наважувалися штурмувати. 4 липня поляки зайняли позиції, де стояв хан. Козаки регулярно робили вилазки й постійно непокоїли королівські війська. Козаки й селяни застосовували також психічні засоби залякуання ворога: однієї ночі били в котли, радісно кричали, тупотіли ногами, створюючи враження, що до них прибула підмога. 6 липня пополудні козаки вислали до короля на переговори миргородського полковника Матвія Гладкого, чигиринського полковника Михайла Крису і військового писаря мазовецькоого шляхтича Івана Петрашевського, відомого у козаків під іменем Переяславця [3, 117].
Наступного дня король визначив умови двом козакам, які приїхали по відповідь: «Взамін за неприсутнього Хмеля козаки мають видати 17 полковників, які будуть затримані доти, доки Хмеля і Виговського не видадуть. Видати королеві і своїм панам усю зброю, яку мають тут і на Україні, прапори, які Хмель одержав від короля, гетьманський бунчук і бубни. Все це король віддасть новому гетьманові, якого призначить; кількість війська визначить сейм, а до того часу хай живуть за Куруківською угодою» .
Один зі шляхтичів писав з-під Берестечка: «Гордо відповіли, що зброї не здамо, бо без неї ми, лицарські люди, обійтись не можемо, шляхту видати не думають, бо їм це вже було даровано під Зборовом, від хана відмовляються, Хмельницького по цілому Криму шукати будуть, пактів Куруківських не приймають, просять залишитись на умовах пактів Зборівських. Одержавши козацьку відповідь, казав король з усіх гармат до них стріляти».
Умови короля дійсно були неможливі для прийняття українським народом, їх виконання означало повернення селян у кріпацтво, повне роззброєння, видачу козацької старшини шляхті, перекреслення всіх здобутків Визвольної війни з 1648 по 1651 р., поверненая до стану 1625 р., коли після ліквідації повстання. М. Жимайла великому гетьману коронному Станіславу Конєцпольському вдалось накинути козакам т. зв. Куруківську угоду (назва походить від озера Курукове), згідно з якою кількість реєстрового козацтва не могла перевищувати 6 тис. чоловік [3, 118].
У ніч з 9 на 10 червня козаки скинули Філона Джалія і обрали наказним гетьманом Івана Богуна. Вночі козаки збудували три мости з опанчів, возів, войлоків, наметів через Пляшівку і по тих мостах вранці почали переводити кінноту. Польський воєначальник Лянцкоронський подумав, що на нього наступає вся козацька сила, відступив і дав їм прохід. «Чернь про цю раду нічого не знала, через що у таборі виникла паніка, всі почали бігти на ті мости, розгрузили їх, одні одних подопкали». «Чернь, яка не знала причини відходу Богуна, почала підозрівати, що старшина відходить. Хтось із черні крикнув, що старшина втікає і всі близько години 9 ранку кинулись на переправи кожний у свою сторону і всі почали топитись, гірше, ніж поляки під Пилявцями. Богун, побачивши це, повернувся до свого табору, намагаючись загнати людей у табір, але не міг стримати тікаючих.
Сучасник подій під Берестечком С. Твардовський пише «Коли ж наші побачили, що табір порожній, вскочили в нього і кого там застали, на смерть забивали, грабували вози, брали всі речі». «У козацькому таборі наші мало кого залишили живим, бо і жінок, і малих хлопців шаблями рубали». «Попів кільканадцять наші шаблями порубали», – писали з-під Берестечка шляхтичі. Пасторій цю жорстокість пояснює тим, що шляхтичі знайшли у козацькому таборі трупи закатованих полонених шляхтичів. Присутність жінок і дітей у таборі пояснюється тим, що козацькі укріплення були збудовані на території с. Острова.
Якийсь хлопчина з челяді грабовського старости Сарбєвського застрілив з лука митрополита Йоасафа, якого шляхта у своїх листах називала єрусалимським патріархом: «Єрусалимського патріарха в заміщенні забито і голову відрубано». Шляхтичі називали Йоасафа тим, «який найбільше Русь підбурював», «найбільшим підбурювачем черні», «одним з тих, хто найбільше підтримував вогонь повстання», а Пасторій додає, що Йоасаф завдяки своїй смерті у таборі уникнув значно більш суворої кари. Речі Йоасафа і його голову принесено королеві, який викупив від вбивці ознаки духовного стану забитого [3, 120-121].
Люди з табору відступали через три переправи, а то й просто брели через болото, прямуючи до високого правого берега заплави Плящівки. Відступу пильнував загін козацької кінноти, але він змушений був зійти в болото.
Один козацький загін з 200 або 300 чоловік засів на одному острівку й одчайдушно боронився. У відповідь на обіцянку М. Потоцького дарувати їм життя козаки на знак зневаги до життя і багатства на очах у шляхти викинули у воду зі своїх гаманців гроші і продовжували боронитися. Німецька піхота Б. Радзивілла перейшла через насипаний Хубальдом шанець і почала на них наступати великою силою. Їх розбито, але вони поодинці боронилися серед боліт, поки їх усіх не було забито. У цій сутичці з козаками, які, за висловом Й. Пасторія, так і залишились непереможеними, загинуло 5 німецьких офіцерів і ротмістр полку Б. Радзивілла Корф.
Останній козак, знайшовши на болотному озерці рибальського човна, вскочив в нього і, оточений з усіх боків шляхтою, протягом трьох годин відстрілювався з мушкета, а потім, втративши весь свій порох, боронився косою проти всього королівського війська. Він уже був поранений 14-ма кулями, але продовжував завзято боронитися і всі, хто намагався підійти до нього, ледве не були перерізані навпіл його косою. Король, який дивився на цей бій з сусіднього пагорбка, був дуже здивований хоробрістю цієї людини; він наказав крикнути, що дарує йому життя, коли він складе зброю. Але козак гордо відповів, що про життя уже не дбає і хоче померти як справжній воїн. Шляхтич з Цєхановського повіту на Мазовшу, зайшовши по горло у воду, поранив його косою, а німецький райтар пробив його списом [3, 123].
Шляхта взяла в козацькому таборі 18 гармат, 7 бочок пороху, багато коней, возів, самопалів, три дзвони, військові котли, у наметі І. Богуна – декілька десятків прапорів, у тому числі два подаровані польськими королями Війську Запорозькому, та прапор М. Потоцького, здобутий козаками 28 червня, багато харчів (муки, круп, м’яса, сала), худоби. В наметі Б. Хмельницького розграбовано скарбницю Війська Запорозького – 30 тисяч талерів, узято шкатулку з козацькими привілеями та листуванням Хмельницького, печать Війська Запорозького, срібний каламар, оксамитне хутро з соболів, 40 соболів, два вози перських килимів [2, 49].
Битва закінчилась перемогою польського війська, однак козацька армія не була розгромлена. Загальноприйнятою є думка, що основних своїх втрат козаки зазнали переправляючись через р. Пляшівку, під час виходу з битви. Однак останні наукові дослідження показують, що кількість загиблих козаків в польських історичних джерелах (до 30.000 убитими) є значно перебільшеною. Археологічні розкопки, що проводяться в останні десятиліття на місці битви віднайшли рештки лише близько сотні загиблих під час переправи козаків. Іншим свідченням на користь незначних втрат української армії було те, що Богдан Хмельницький вже через два місяці зумів зібрати майже стотисячне військо під Білою Церквою, блокувавши там польсько-литовські війська і змусивши їх укласти мир, що було б неможливим за умов важких втрат українсько-козацької армії під Берестечком. В радянській історіографії (до початку розкопок на місці битви) була поширена цифра у 10.000 загиблих в ході битви козаків. Втрати речі Посполитої оцінюються у 7. 000 загиблих [1].
Шляхта з «посполитого рушення» ще під час облоги козацько-селянського табору стала вимагати від короля відпустити її додому, посилаючись на давній звичай обов’язку перебування у посполитому рушенні не більше двох тижнів. Після ж здобуття табору шляхта відмовилась йти з королем вслід за козацько-селянською армією і на скликаній без дозволу короля нараді ухвалила повертатися додому. Король, втративши надію на можливість організації великого походу проти козацько-селянського війська, що відступало, 14 липня виїхав із Берестецького табору, затримався під Козином, вислав М. Потоцького, М. Калиновського, Я. Вишнєвецького, С. Лянцкоронського переслідувати козаків, а сам з обозом, Хубальдом, Май-делем, Б. Радзивилом і О. Конецпольським через Крем’янець, Броди, Підгірці, Білий Камінь, Глиняни 21 липня прибув до Львова, а звідти виїхав до Варшави [2, 48-49].
Організуючи оборону проти наступу польсько-шляхетських військ, Б. Хмельницький намагався використати й дипломатичні засоби. В листі до М. Потоцького від 12 (22) серпня 1651 р. він пише: «Ми не бажали розливати кров, але ця зачепка з обох сторін сталася. Хто більш винний, хай Бог розсудить. Нам було трудно нахиляти шию під меч і ми мусили боронитися. На короля руки ми не піднімали. І під Берестечком, коли наше військо не одержало милосердя його королівської милості, ми мусили йому, як своєму пану, уступити і йти до своїх домів, бажаючи надалі лише миру. А що Ви, милостивий пане, зі своїм військом зволиш наступати, розуміємо, що це йде не до миру, а на більше розливання крові. І якщо Ви, милостивий пане, милосердя не викажеш, то кожний при своєму убожестві готовий померти і голову схоче покласти; бо й кожний пташок свого гнізда як може боронить. Думаємо, що пожалівши християн, аби з обидвох боків невинна кров не проливалась, священного миру будеш бажати, якого і ми собі дуже бажаємо. Вас, Милостивого пана, просимо, щоби Ви своєю мудрою радою того домоглися, щоби нарешті потік крові був загальмований, а його королівська милість зволив нас залишити при наших вольностях, а в королевстві запанував мир, а сили обох сторін до послуг його королівської милості готові були. Свої бажання просимо нам заявити, не наступаючи з військом. І ми також з нашими військами не будемо з місця рушатись, чекаючи на ласкаву заяву Вашу, милостивого пана. Богдан Хмельницький і вся чернь Війська Запорізького його королівської милості» Безперечно, Хмельницький мав повне право підписуватись від імені всього українського «плебсу» – після берестецької невдачі він не втратив довір’я народу і через два місяці після Берестечка знову стояв на чолі настільки могутньої армії, що королівські гетьмани змушені були з ним підписати Білоцерківський договір [3, 130], підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 р. За цим договором число реєстрового війська зменшувалось до 20 000, козацьку територію обмежено тільки до Київського воєводства, шляхті привернуто її давні володіння, а селяни мали повернутися на панщину.
Однак битва під Берестечком не стала завершенням війни. Білоцерківський договір, який так і не був затверджений сеймом, не тривав і року, а 2 червня 1652 року відбулась нищівна для польського війська Битва під Батогом [1].
Берестецька битва значно підважила сили Речі Посполитої і прискорила хід історичних подій. Під Берестечком шляхта переконалась, що може безкарно дезертирувати з королівського війська, а король зрозумів, що не може розраховувати на підтримку тих, яким у шляхетській державі належала вся влада. Саме після Берестецької битви у березні 1652 р. шляхтич Владислав Вікторій Сицінський, упітський підстароста і слуга гетьмана Януша Радзивілла, використовуючи своє право вето, вперше зірвав сейм, на якому обговорювались наслідки битви. Від цього випадку і до кінця існування Речі Посполитої шляхта зірвала понад 70 сеймів, паралізуючи більшість заходів королів та їх урядів, що планувались в інтересах самої ж шляхти. А український народ з Берестецької битви вийшов ще більш загартованим, згуртованим і свідомим свого прагнення скинути шляхетське ярмо [3, 130].
Висновки і перспективи подальших досліджень. Берестецька битва є однією із сторінок великої книги, яка називається відносини України і Польщі. З давніх давен наші два народи були і союзниками, і ворогами. Кожна нація боролася за власну державу, свою релігію та свій рідний край.
Під Берестечком зійшлися дві наймогутніші армії того часу, а сама битва ввійшла до переліку найбільш масштабніших і найкривавіших битв Центрально-Східної Європи XVII ст. Битва відзначилася особливою жорстокістю, оскільки між українцями і поляками у той час була сильна релігійна нетерпимість і про ніяку здачу українського табору і мови не могло бути. Вирішальну роль зіграла зрада кримського хана, який відступив, оголивши лівий фланг козацько-селянського війська і викрав Богдана Хмельницького, коли він хотів завернути татар. Іван Богун в критичний момент вивів козацькі сили з оточення і врятував їх від розгрому. Берестечко – символ самопожертви в ім’я народу. Приклад 300 козаків, які захищали відступ українського війська і всі полягли, не здавшись полон, наш народ проніс через століття. І зараз, навіть у XXI ст., можна порівняти тих 300 козаків з Небеснею сотнею, які тільки з щитами йшли проти куль снайперів, борючись за світле майбутнє незалежної, соборної і неподільної України.
Список використаної літератури
1. Битва під Берестечком [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0
2. Національний пантеон «Козацькі могили»: Історико-країзнавчий нарис. – Луцьк: Медія, 2003. – 544 с.
3. Свєшніков І. К. Битва під Берестечком. – Львів: Слово, 1992. – 304 с.

Advertisements

About Україна та Польща: минуле, сьогодення, перспективи

Інститут Польщі
Опубліковано у історія. Додати до закладок постійне посилання.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s