Невербальні особливості міжкультурної комунікації у світлі українських та польських лінгвістичних досліджень

УДК 316.772.2  О. С. Осовська – студентка 4 курсу факультету міжнародних відносин кафедри міжнародної інформації Волинського національного університету

© Осовська О. С., 2012

Виконано на кафедрі іноземних мов факультету міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки

Стаття присвячена розгляду ролі засобів невербальної комунікації у процесі міжкультурного спілкування і проблемам символізму у ній. Обґрунтовується взаємозв’язок вербальної і невербальної складової у комунікаційному процесі. Наводяться приклади міжкультурних девіацій у процесі невербального спілкування.

 Ключові слова: міжкультурне спілкування, невербальна комунікація, вербальна комунікація, засоби спілкування, жест, символ, символічний інтеракціонізм.

Василюк О. М., Осовская Е. С. Невербальные особенности межкультурной коммуникации .    Статья посвящена рассмотрению роли средств невербальной коммуникации в процессе межкультурного общения и проблемам символизма в ней. Обосновывается взаимная связь вербальной и невербальной составляющей в коммуникационном процессе. Приводятся примеры межкультурных девиаций в процессе невербального общения.

Ключевые слова: межкультурное общение, невербальная коммуникация, вербальная коммуникация, средства общения, жест, символ, символический интерракционизм.

Vasylyuk O. M., OsovskaO. S.

The article is devoted to consideration of a role of nonverbal communications in the course of intercultural dialogue and to symbolism problems in it. The interconnection of a verbal and nonverbal components in communication process is proved. Examples of intercultural deviations in the course of nonverbal dialogue are resulted.

Key words: intercultural dialogue, nonverbal communications, verbal communications, dialogue means, gesture, symbol, symbolical interactionism.

Намагаючись якомога повніше дослідити усі аспекти міжкультурної комунікації, не можна оминути такої важливої деталі як невербальна складова. Невербальна комунікація – це система знаків, що використовуються у процесі спілкування і відрізняються від мовних засобами та формою виявлення. На досвіді багатьох поколінь доведено, що один незрозумілий (а часто просто необачний) жест може призвести до виникнення як елементарної ворожості, так і серйозних, складних конфліктів. Тому на сучасному етапі, в епосі дипломатії і демократичного підходу до всіх сфер життя, питання вивчення невербальних компонентів як життєво необхідних для функціонування мови є, безперечно, актуальним.

Сучасна наука розглядає невербальні засоби спілкування з декількох точок зору [1]:

• у контексті осмислення загальних програм і способів людської поведінки (Дж. Холл, А. Фрізен, А. Піз, Дж. Фаст та інші);
• формальний та семантичний аналіз невербальних знаків у співвідношенні із мовними знаками (Т. Ніколаєва, К. Шерер, І. Шаронов);
• власне лінгвістичні, соціолінгвістичні, психолінгвістичні та інші аналітичні розробки, направленні на розпізнання за вербальними та невербальними знаками психологічних та емоційних станів, дослідження національної специфіки мовленнєвої і  не мовленнєвої поведінки, аналіз способів відображення невербальної поведінки у художній літературі (А. Вєжбицька, П. Екман, К. Крейдлін, С. Павлова та інші). Вони широко використовують спостереження культурологів, етнологів, антропологів для розв’язання проблем невербальної поведінки.

Останнім часом з’явилась значна кількість робіт, присвячених міжкультурній комунікації, але необхідно зазначити, що до уваги дослідники беруть в основному вербальну складову, яка на сьогоднішній день  є більш структурованою і вивченою. Таким чином, у даній роботі за мету ставимо необхідність довести можливість пізнання невербальних компонентів комунікації і оволодіння навичками їх використання не тільки у міжкультурній сфері, але і у повсякденному житті. Завданнями роботи визначаємо насамперед визначення ролі невербальних засобів у системі міжкультурної комунікації, класифікацію невербальних засобів та визначення ролі окремих з них, трактування семантики жестів за теорією символічного інтеракціонізму та розгляд окремих випадків, що засвідчують значущість компетентності особи, яка здійснює міжкультурну комунікацію, щодо питань використання невербальних компонентів у процесі спілкування.

Міжкультурна комунікація базується на двох типах поведінки. Універсальна поведінка, спільна для всіх культур, базується на біологічній спадковості людини, яка передається від покоління до покоління. Крім того, різним етнічним групам притаманна специфічна поведінка (parochial behavior), яка формується під впливом соціального і фізичного оточення. Специфічні моделі поведінки призводять до формування специфічної культури, оскільки культуру можна визначити як «менталітет» (система цінностей, ідей, звичаїв). Культура охоплює «частину перетвореної ними (людськими спільнотами) природи» [2; 42]. При взаємодії культур можуть виникати ненавмисні збої у процесі комунікації і навіть конфлікти, спричинені відмінностями вербальних і невербальних кодів у носіїв різних культур. Такі непорозуміння пов’язані з порушенням основної умови успішного спілкування: комуніканти мають однаково розуміти повідомлення (і вербальне, і невербальне).

Вербальні компоненти, як вже було згадано, відіграють провідну роль у міжособистісному спілкуванні, оскільки саме вони є основними носіями значень повідомлень [3: 58]. Цілком природним, таким чином, є той факт, що ця складова комунікативного акту є більш ґрунтовно дослідженою. Водночас деякі дослідники стверджують, що частка невербальних сигналів у міжособистісному спілкуванні становить 60% – 80% [3: 59], що доводить важливість дослідження елементів інших семіотичних систем.

Існують різні типології невербальних засобів спілкування,  оскільки вони утворюються і сприймаються різними сенсорними системами:  зором,  слухом, тактильними відчуттями,  смаком,  нюхом,  а також з урахуванням того,  коли відбувається спілкування. [4] За класифікацією Ф.С. Бацевича, наприклад,  невербальні засоби спілкування представлені акустичними, оптичними, тактильно-кінестезичними, ольфакторними, темпоральними.

У табл. 1 подано найбільш повну, на нашу думку, класифікацію невербальних засобів. [3]

Табл. 1. Невербальні засоби спілкування

Акустична		Оптична
Екстралінгвістика	Просодика	Кінесика	Проксеміка	Зовнішній вигляд
паузи кашель зітхання сміх плач темп мовлення тон тембр висота гучності манера мовлення спосіб артикуляції жести міміка постава тіла хода контакт очима			відстань між мовцями вплив території вплив орієнтації дистанція просторове розміщення співбесідників фізіономіка тип і виміри тіла одяг прикраси зачіска косметика предмети особистого вжитку

Невербальні повідомлення мають певні особливості.  Як правило,  вони неструктуровані, їх неможливо розкласти на окремі складники, оскільки вони є виявом темпераменту людини,  її емоційного стану,  самооцінки,  соціальних статусів, належності до певної групи, субкультури тощо. Це також лексеми структури, пов’язані з умовами спілкуваня,  які декодуються у межах конкретного контексту і ситуації. Невербальні повідомлення є неінтенціональні,  спонтанні,  більшою мірою вроджені, ніж набуті;  як правило,  засвоюються кожним носієм певної культури шляхом спостережень, копіювання невербальної поведінки інших людей; експлікуються під домінантним впливом правої півкулі головного мозку. [5, 59]

Невербальна та вербальна комунікації взаємодіють.  Російські психологи,  які спеціально досліджували процеси взаємодії вербальних і невербальних компонентів спілкування, визначили функції невербальних повідомлень стосовно вербальних. Це:

• доповнення (у тому числі дублювання і посилення) вербальних повідомлень;
• заперечення вербальних повідомлень;
• регулювання розмови.

Одне з основних положень, яке використовується для характеристики невербальної комунікації, полягає в тому, що вона полегшує процес сприйняття вербально вираженої інформації. [6, 170]

Незважаючи на те, якими є невербальні повідомлення, ефект вони можуть мати колосальний. Але, безперечно, пальма першості у цьому випадку належить жестам. А. Ф. Коні в «Порадах лекторам» пише: «Жести пожвавлюють мовлення, але ними варто користуватись обережно. Виразний жест повинен відповідати змісту і значенню даної фрази чи окремого слова. Занадто часті, одноманітні, метушливі рухи руками неприємні, приїдаються і дратують». [1]

Засновник теоретичної системи символічного інтеракціонізму Дж.Г. Мід аналіз процесу формування індивідуальної свідомості в ході взаємодії починає саме з поняття жесту. Жест, на його думку, припускає наявність референта, «ідеї», співвіднесеність з деякими елементами досвіду індивіда і викликає у свідомості сприймаючого той же відгук, що й у свідомості здійснюючого жест. [7] Окрім того, як стверджує Мід, мова дозволяє нам стати самосвідомими істотами — усвідомити нашу власну індивідуальність, а ключову роль у цьому процесі відіграє символ. Символ — це річ, котра підмінює собою дещо інше. На відміну від нижчих тварин, люди живуть у надзвичайно символізованому всесвіті. [8 ] Саме тому, можливо, невербальні знаки мають для нас ключове значення.

У плані нашого розгляду надзвичайно важливо проаналізувати жестову мову і її зв’язок з мовленням. Замість того, щоб сказати «так» чи «згодний», ви можете кивнути головою. Замість того, щоб сказати «здрастуйте», можна простягнути руку чи нахилити голову. Коли вам треба особливо підкреслити якусь думку, ви піднімаєте вгору вказівний палець. Вказівним пальцем ви погрожуєте пустотливій дитині, і цей жест цілком заміняє наказ «перестань!». Таким чином, можна сказати, що мова жестів (принаймні, по своїй функції) еквівалентна звуковій (вербальній) мові, але, на жаль, не всі розуміють, що жестова мова не є загальнолюдською мовою і переносять символіку жестів, прийняту в культурі А, у культуру Б, у результаті чого комунікація чи не має місця, чи утруднюється.
Наведемо кілька прикладів розбіжності «російських» і «іноземних» жестів. Росіяни, прощаючись, махають рукою (як, до речі, і люди інших національностей, наприклад англійці чи італійці), розвертаючи долоню від себе і розгойдуючи нею вперед і назад, тоді як англійці розгойдують нею з боку вбік, а італійці розвертають долоню до себе і розгойдують нею вперед та назад. Італійський жест по-російськи означає «йдіть сюди», тому легко зрозуміти, яким чином виникають непорозуміння.
Український школяр чи студент, що бажає виступити на занятті, піднімає руку, витягнувши кисть; у німців піднімають два пальці. Українські студенти, якщо хочуть виразити схвалення викладачу, що блискуче прочитав лекцію, починають аплодувати; західноєвропейські студенти в тій же ситуації стукають кістками пальців по столі. В Індії й у деяких інших азіатських країнах знайомі при зустрічі складають руки човником, притискаючи їх до грудей, і злегка схиляють уперед голову, а не вітаються за руку. Говорячи про себе, європеєць показує рукою на груди, а японець — на ніс. Китаєць чи японець, розповідаючи про своє нещастя, посміхається, щоб «слухачі не засмучувались»; у європейському культурному ареалі цього не роблять.
Деякі «іноземні» жести просто не мають у нас еквівалентів. Наприклад, американський жест перемоги не має в нас ніякої відповідності. Не має відповідності і жест, відомий у США, який означає щось начебто «удачі тобі», «будь здоровий». Характерно, що жести, які не мають еквівалентів, як правило, інтерпретуються невірно: скажімо, жест може сприйнятися як жест погрози, а не доброго настрою, тобто в протилежному значенні.[7]
Таким чином, як доводять численні дослідження, існує кілька потенційних джерел міжкультурного непорозуміння, серед них: специфічна кінетична поведінка співрозмовників, проксемна поведінка, різні уявлення носіїв різних культур про норми тривалості пауз між мовленнєвими ходами. Люди часто не усвідомлюють особливостей власного стилю спілкування. Ці особливості стають помітними лише при спілкуванні з носіями інших особливостей. Тому, на наш погляд, дослідження збоїв у процесі міжкультурної комунікації, у чому вбачаємо перспективу подальшої роботи, сприяє не лише їх успішному подоланню, але й кращому усвідомленню прихованих рис власного комунікативного стилю.

Література

1. Юр’єва О. Ю. Особливості невербальної передачі інформації у процесі. Дата використання : 03.10. 11.: [Електронний ресурс] – http://naub.org.ua/?p=270
2. Донец П.Н. Основы общей теории межкультурной коммуникации. – Харьков: Штрих, 2001.
3. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Академія, 2004.
4. Голощук С. Л. Реалізація невербальних засобів спілкування у спонукальному дискурсі. Дата використання 03.10.11.: [Електронний ресурс] –  http://visnyk.sumdu.edu.ua/arhiv/2007/1(102_2)/4_Goloshuk.pdf
5. Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации. – Киев, 1997.
6. Солощук Л. В. Невербальная коммуникация: ее место и перспективы исследования в современной лингвистике // Вісник ХНУ. – 2004. – № 635. – С. 170-173.
7. Подольська. Культорологія 2003. Невербальна комунікація. Дата використання 03.10.11.: [Електронний ресурс] – http://readbookz.com/book/208/7860.html
8. Бібліотека політолога. Символічний інтеракціонізм. Дата використання 03.10.11.: [Електронний ресурс] – http://ukrpolitolog.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=4239:2011-05-21-12-14-12&catid=70&Itemid=77