Перекладацька рецепція творчості Шевченка у польській літературі ХІХ століття

УДК  821.161.2

Оксана Вишневська – доцент кафедри слов’янської філології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Оксана Поліха – студентка факультету філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

©Вишневська О., Поліха О., 2018

Стаття присвячена проблемі перекладацької рецепції творів українського поета Тараса Шевченка в польській літературі ХІХ століття. Автори визначають труднощі, які виникають у процесі  художнього перекладу з української на польську мову, виокремлюють періоди активного зацікавлення в Польщі творчим здобутком Кобзаря.  Особливо активно досліджували та перекладали твори  Шевченка польські письменники в ХІХ столітті.  Зокрема охарактеризовано переклади віршів Шевченка, зроблені  Л. Совінським та В. Сирокомлею, визначено особливості інтерпретування уривків з поеми «Гайдамаки» різними перекладачами.

Ключові слова: перекладацька рецепція, інтерпретація, художній переклад, перекладацька майстерність.

 

Постановка проблеми. Вірші Тараса Шевченка в перекладі польською мовою у своїх наукових працях  у першій половині XIX ст. аналізували такі дослідники, як Євген Маланюк («Душа України»), Єжи Погоновський («”Заспів” Т. Шевченка у польських перекладах»), Володимир Гнатюк («Польські симпатії на антипатії Тараса Шевченка»), Павло Зайцев («Про переклади Шевченка польською мовою»).  Трохи пізніше про польських перекладачів почали писати Василь Пачовський («Владислав Сирокомля – перекладач Шевченка», «Сучасні переклади поезій Тараса Шевченка польською мовою»), Григорій Вервес («Т. Г. Шевченко і Польща»), Григорій Кочур («Шевченко в польських перекладах»), Михайло Лесів («Тарас Шевченко в перекладах Петра Куприся»), Дорота Урбанська («Польські переклади поезії Шевченка – проблема вірша»), Олександр Астаф’єв («Поезія Тараса Шевченка в польських перекладах») та багато інших.

Від часу, коли постали перші переклади Шевченка польською мовою, відбулися значні зміни в теорії перекладу, яка збагатилася новими напрацюваннями.  В численних працях було визначено, що обидва тексти – вихідний і кінцевий (тобто переклад) – виконують не тільки комунікативну функцію, а є «засобом відкривання і створення речей» [1, 140].

Справжній поетичний твір – це органічне і гармонійне поєднання багатьох елементів: як конкретних (тема, розмір, ритм, строфічна форма, тропи тощо), так і ірраціональних («ідея», «дух», ступінь насиченості «енергією» творця та інші невловимі, але менш реальні складові). Тож бачимо, що справжній переклад, тобто рівновартісний твір іншою мовою, є недосяжним ідеалом або винятковою подією, тобто щасливим непередбачуваним випадком. Можна сумлінно і з найвищою майстерністю віддати всю сукупність конкретних елементів оригіналу від самобутності лексики твору аж до повної інтерпретації в окремих рядках, а рівновартісного перекладу не буде, бо в ньому не схоплено «невловимості оригіналу». І навпаки, часом формально слабкий переклад якоюсь однією метафорою, однією інтонацією передасть ірраціональну сутність оригіналу.

Намагаючись досягнути якнайкращого результату, перекладач, в силу своїх можливостей та в міру своєї любові до оригінального тексту, переживає той оригінал як творче натхнення. Постає новий твір, який є більш-менш стислим наближенням до оригіналу.

Мистецтво перекладу є одним із найтяжчих видів літературної творчості. При цьому чим більш самобутнім і більш органічним поетом є автор оригіналу, тим важчим – часом нездоланним – стає завдання перекладача. Такий важливий елемент поетичного твору, як ритм – елемент найбільш характерний для кожного поета, – під час перекладів творів Шевченка викликає найбільші труднощі. При всій зовнішній «простоті» вірша твори Шевченка містять дуже різноманітну і не менш складну поетику. Поряд із суто українською «коломийковою» строфою маємо наявні цікаві зразки силабічного вірша; крім канонічного ритму пісні-думки, маємо класичний, повновартісний, важкий, але окрилений ямб, яким написана більшість пізньої лірики.

Літературознавство чітко окреслило перелік правил, яких потрібно дотримуватися, щоб художній переклад поетичних творів був вдалим, у повній мірі відображав оригінальний задум та передавав оригінальну форму, і при цьому не виглядав штучно, не скидався на технічний. На цьому наголошував, зокрема, Петро Зайцев – автор однієї з найвідоміших біографій Кобзаря («Життя Тараса Шевченка») та низки наукових праць, присвячених творчості українського митця. У своїй статті «Про переклади Шевченка польською мовою», яка ввійшла до багатотомного видання творів Шевченка у Варшаві, він виділив такі основні критерії художнього перекладу: « 1) відповідно добирати слова, а саме: не вводити до перекладу лексичних одиниць, які мають інше стилістичне забарвлення, ніж те, в якому написано цей текст (зокрема чітко розрізняти високий і побутовий стилі); 2) зберігати тропи й оригінальні літературні засоби (метафори, метонімії, перифрази, антономазії і т.д.); 3) передавати особливості метрики оригіналу; 4) передавати внутрішню мелодику вірша (алітерації, асонанси)і милозвучність рим; 5) дотримуватися художності мовного перекладу – перекладач не має права оминути проблему вживання виразів, які викликають труднощі та є вимушеними у даному неприродному контексті». [8]. Крім цього, перекладач має бездоганно знати не лише мову твору, який перекладає, а й розумітися на культурі іншого народу, знати біографію письменника. Адже тільки за таких умов переклад твору може бути справді вдалим.

Під час перекладу української поезії польською мовою виникають труднощі особливого характеру, бо українське віршування – тонічне, а польське – силабічне. Це накладає певний відбиток на результати праці перекладача. Не менше значення має й те, що в польській мові наголос незмінно прив’язаний до передостаннього складу.

Щодо творів Шевченка, то особливі труднощі для перекладача викликає те, що поет широко використовує засоби української народної поетики, які дуже часто не можна точно відтворити в чужій мові.

Польською мовою перекладено десятки і навіть сотні творів Тараса Шевченка,  які були надруковані як в часописах й антологіях, так і окремими збірками. Переклади польською творів Тараса Шевченка, так само як і літературно-критичні праці, з’являлися в різні періоди. У цьому процесі можна виокремити середину і другу половину XIX ст., період міжвоєнного двадцятиліття; часи радянської Польщі (особливе пожвавлення спостерігалося у 60-70 роки). Початок ХХІ ст. ознаменувався повним перекладом «Кобзаря», який здійснив Петро Купрись.

Відомо, що польською мовою твори Шевченка перекладали ще за життя поета, починаючи із 1860 року. Першим переклав і опублікував 18 творів українського пророка Леонард Совінський. У 1861 році у Вільно вийшла його книжка «T. Szewczenko. Studium przez Leonarda Sowińskiego», до якої увійшли переклади  віршів «Чого ти ходиш на могилу…», «Нащо мені женитися?», «Ой, по горі роман цвіте» та ін., та поеми «Гайдамаки». Перекладач написав також ґрунтовний вступ, де ознайомив читачів із непростою долею Кобзаря та проаналізував його творчу спадщину, сприйняття якої було неоднозначним у польському суспільстві. З одного боку, український поет поставав як найвизначніший представник свого народу, втілення душі України, із захопленням була оцінена поетична майстерність і близькість поезій Кобзаря до народнопісенної творчості, а з другого – у Совінського не отримала схвалення поема «Гайдамаки». Одним із основних недоліків поеми, на його думку, стало намагання виправдати, «вибілити» криваві сторінки минулого, зокрема Коліївщину, що призвело до перекручування історичної правди, вводило читачів в оману. Попри це,  Совінському у перекладах вдалося проявити не тільки неабиякий поетичний хист, а й донести всю гіркоту Кобзаревої правди, свідомо наражаючись на неминучі закиди польських читачів. На це звернув увагу Григорій Вервес («Т. Г. Шевченко і Польща»), який акцентував, що «переклад «Гайдамаків»] вражає сумлінною передачею образів, ритмомелодики, думок і почуттів Шевченка. […] Якої треба було об’єктивності, громадянської мужності, щоб до деталей відтворити і зловживання шляхти («Свято в Чигирині»), і всенародну в Україні ненависть до шляхти, і високі патріотичні почуття, і волання ображених у святій любові до України козаків, і скарги поета на сучасну безрадісну долю краю!» [2, 141]

Наступним окремим польським виданням був переклад «Наймички», який також здійснив Леонард Совінський. Але тут, імовірно, намагаючись дещо «підправити» Кобзаря, перекладач інколи відходив від оригіналу і «нав’язував»  невластиві Шевченкові ідеї та думки. Але такі методи не характерні для перекладної техніки Совінського: якщо він їх вживає, то виникають вони не з неможливості подолати ті або інші труднощі, але з цілком свідомих ідеологічних мотивів (як явище помічаємо і в інших сучасних Совінському перекладачів Шевченка). Проте такі недозволені поправки трапляються у нього досить рідко. Зміст оригіналу Словінський перекладав в цілому  вірно.

Менше вдавалися Совінському переклади ліричних поезій. Як приклад, можемо розглянути його переклад «Долі»:

Tuś mię, dolo, nie zwodziłaś:

Przyjacielem, siostrą, bratem

Sierocie ty byłaś.

Tyś mię wzieła maleńkiego,

Do szkoły oddala

W ręce djaka pijanego… [3, 68].

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку [4, 45].

Спондей та амфібрахій надають віршеві, що в оригіналі має урочисту ритмічну конструкцію, характеру й темпу веселого танцю, позбавляючи таким чином читача можливості відчути настрій та піднесеність тону цієї поезії. Порівняння цього уривку з перекладом Ч. Ястшембця-Козловського, який точно передає ритміку оригіналу, – найкращий приклад того, як зміна ритму відбивається на сприйнятті даного твору:

Tyś nie zwodziła mnie, tyś była

Jak druh i brst i siostra miła

Sierocie tyś do szkolnych bram

Za rekę wiodła mnie, dzieciaka,

Ażebym wiedzę czerpał tam

Pod pijanego pieczą djaka… [5, 99].

Іноді Совінський через неуважність до художніх образів оригіналу міг відійти від змісту твору, навіть спотворити його. Наприклад, у заспіві до поеми «Княжна» Совінський Шевченкове

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає… [4, 150].

перекладає так:

Jak tam w Dnieprze jaskołeczka

   Dziobek macza w wodzie… [3, 92].

Совінський або вважав, що «веселочка» – це ластівка, або, не задумуючись глибше, відмовився від вірного відтворення Шевченкового образу. До хиб перекладу Совінського належить  і те, що він занадто часто вживає українські слова та синтактичні українські конструкції, що є чужим явищем для польської мови.

Впродовж 80-х років ХІХ ст. Л. Совінський  опублікував переклади ще й інших творів Шевченка: 1881р. – «Зоре моя, вечірняя…», 1882 р. – «Думка» («Нащо мені чорні брови…»), 1883 р. – «Подражаніє Едуарду Сові» («Посаджу коло хатини…»), 1885р. – «Зацвіла в долині червона калина…», «Тече вода з-під явора…» тощо. Однак навіть попри окремі вади, значення перекладацького доробку Совінського як першовідкривача генія Шевченка для польської шевченкіани неоціненне, особливо тому, що він не побоявся  взятися за переклад такої неоднозначної для поляків поеми «Гайдамаки», гідно впоравшись зі своєю нелегкою місією.

Великий внесок у популяризацію творів Шевченка в Польщі зробив Людвік Кондратович (відомий під псевдонімом Владислав Сирокомля). Він високо цінував Шевченка й навіть піддавався його впливові у своїй оригінальній творчості.

Підготовлений ще за життя Шевченка, у 1863 році вийшов друком «Кобзар» у перекладі В. Сирокомлі. На початку збірки було вміщено коротку довідку про українського поета та його твори. «Тарас Шевченко, — читаємо в ній, — поет, який живе, відомий із різних перипетій життя, заслуговує на належну йому назву першого сьогодні співця України. Зважаючи на те, що ще передчасно робити досліди про життя і твори живого поета, ми переклали без будь-яких студій його «Кобзаря», збірку думок і поем, що відзначаються щирістю, силою, глибоким знанням і любов’ю народу. Українська поезія, яка розпочала нову епоху, не може бути нам байдужою» [6, 12].

Перекладач захоплювався непересічним талантом українського поета «як нині першого співця України» [6, 6]. Однак, як і Совінський, перекладаючи деякі твори, в яких була наявна критика Польщі, він пропускав окремі фрагменти (це стосується поеми «Тарасова ніч»), і з цієї ж причини не взявся за переклад «Гайдамаків». Очевидно, що найкраще В. Сирокомлі вдалося перекласти ранні ліричні твори Шевченка, тобто ті, в яких є найвідчутніший зв’язок із народною творчістю. Переклади В. Сирокомлі тривалий час вважалися чи не найкращими перекладами творів Кобзаря польською мовою. Саме інтерпретації В. Сирокомлі та Л. Совінського Євген Маланюк у своїй роботі «Душа України» називав одними з найліпших. [5, 39]. Однак, попри значну цінність перекладів Сирокомлі, в них рідко зберігається метрика оригіналу, перекладач інколи навіть кардинально змінює Шевченкову образність. Прикладом такого свідомого відходу від оригіналу може слугувати уривок із «Тарасової ночі»:

A na mogile z głodu kruk kracze

I głodne wilki zębami dzwonią.

Że pojednane siły kozacze

Dzisiaj na ostre z Lachem nie gonią… [6, 34].

Тоді як в оригіналі ці рядки звучать так:

Сидить ворон на могилі

Та з голоду кряче…

Згада козак Гетьманщину,

Згада та й заплаче! [4, 41].

Переклади Совінського і Сирокомлі, без сумніву, стали причиною популяризації творів Шевченка серед поляків, тому їх не раз передруковували.

Цікавою для шевченкознавців є згадка про Шевченка, яка разом із уривком поеми «Гамалія» в польському перекладі міститься в книзі «Słowianie pod tureckiem i austriackiem panowaniem» (Poznań, 1877).

У 80-х роках ХІХ ст. деякі твори Тараса Шевченка переклали польською мовою такі відомі письменники, як Стефан Жеромський та Еліза Ожешко. Стефан Жеромський зацікавився поетичними творами Кобзаря ще в юнацькі роки. У жовтні 1882 року у своєму щоденнику він написав, що хотів би перекласти думки Тараса Шевченка, «бо деякі з них чудові». Красу Шевченкового слова йому майстерно вдалося передати польською мовою:

Dumki moje, dumki moje,

Smutny los mój z wami…

Czemu mkniecie po papierze

Równymi rzędami?

Czemu wicher was nie rozwiał

Po stepie w perzynę?

Czemu boleść nie zabrała

Jak własną dziecinę?

Jedne może oczy, jedne

Znajdą oczy czarne,

Co płaczą dumki biedne –

Jać więcej nie pragnę.

Z czrnych ocząt łez mi dwoje –

Jam pan nad panami…

Dumki moje, dumki moje –

Smutny los mi z wami… [5, 127].

Що ж до перекладу цього вірша, то Василь Пачовський стверджував, що «С. Жеромський правильно передає настрій оригіналу. Однак знаходимо тут і невиправдані зміни, наприклад зворот «сумними рядами» передає нерівноцінним «Równymi rzędami». В цілому ж переклад можна назвати майстерним» [8, 118].

Крім уже згаданих, варто згадати ще й таких авторів першої половини ХХ ст., як Броніслав Шварце, Болеслав Червенський, Ян Каспрович, Леон Пастернак, Володимир Слободник, Тадеуш Хрущелевський, Юзеф Лободовський, Ян Бжоза, Ян Копровський, Едвард Зих, Юзеф Тарнопольський, Владислав Кухта та інші.

На початку ХХ століття зацікавлення творчістю Шевченка дещо активізувалося. Найповніший перелік тогочасних перекладів творів Тараса Шевченка можна віднайти у праці «Бібліографія польського слов’янознавства» (Краків, 1911)   Е. Колодзейчика, який дуже проникливо відгукнувся про Кобзаря у своїй статті, написаній у 50-ту річницю смерті Шевченка. Неабиякий  внесок у популяризацію творчості Тараса Шевченка серед польського суспільства зробив часопис «Польсько-український бюлетень» («Biuletyn Polsko-Ukraiński», 1932-1939). На сторінках цього видання поетичні твори Кобзаря виходили як українською мовою, так і в польських перекладах. Серед перекладачів були Зоф’я Войнаровська, Роман Гамчикевич, Станіслав Грудзінський, Константи Думанський, Павло Зайцев, Богдан Лепкий, Юзеф Лободовський, Єжи Погоновський, Владислав Сирокомля, Сидір Твердохліб, Чеслав Ястшембець-Козловський та інші; були також передруковані й ранні переклади Владислава Сирокомлі, Станіслава Ґрудзінського, Сидора Твердохліба та інших.

Перекладацька рецепція художніх творів – це багатоаспектне явище міжкультурної комунікації і потребує подальших наукових досліджень. Польськомовні переклади творів Тараса Шевченка  можуть слугувати при цьому  взірцем міжкультурного українсько-польського діалогу.

Джерела та література

1. Zajcew P. O przekładach Szewczenki na język polski. Warszawa, 1982.

• s.

2. Верес Г. Т. Г. Шевченко і Польща. Київ, 1964. 172 с.
3. Sowiński L. Taras Szewczenko. Studium przez Leonarda Sowińskiego z dołączeniem przekładu „Haidamaków”. Warszawa, 197 190 s.
4. Шевченко Т. Кобзар. Київ, 1967. 618 с.
5. Szewczenko T. Wybór Poezji. Kraków, 1974. 221 s.
6. Syrokomla W. Utwory. Warszawa, 1963. 205 s.
7. Маланюк Є. Вибрані твори. Київ, 2017. 218 с.
8. Пачовський В. Зібрані твори: У 2-х т. Філадельфія; Нью-Йорк; Торонто, 1984. Т. 1.  743 с.

 

Вишневская Оксана, Полиха Оксана. Переводческая рецепция творчества Шевченка в польской литературе ХІХ века.        Статья посвящена проблеме переводческой рецепции произведений украинского поэта Тараса Шевченка в польской литературе XIX века. Авторы определяют трудности, которые возникают в процессе художественного перевода с украинского на польский язык, выделяют периоды активного интереса в Польше достижениями Кобзаря. Особенно активно исследовали и переводили произведения Шевченка польские писатели в XIX веке. В частности охарактеризованы переводы стихов Шевченка, сделанные Л. Совинским и В. Сырокомлей, определены особенности интерпретации отрывков из поэмы «Гайдамаки» различными переводчиками.

Ключевые слова: переводческая рецепция, интерпретация, художественный перевод, переводческое мастерство.

 

Vyshnevska Oksana, Polikha Oksana. Translating responce of Shevchenko’s works in Polish literature of ХІХ  century. The article is sanctified to the problem of translating response of works of the Ukrainian poet            Taras Shevchenko in Polish literature of ХІХ century. Authors determine difficulties that arise in process of an artistic translating from Ukrainian into Polish; distinguish the periods of active personal interest in Poland by the creative achievement of Kobzar. Polish poets explored and translated Shevchenko’s works especially actively in ХІХ century. Particularly, translations of Shevchenko’s verses are described in works of L. Sovinski and V. Syrokomlia, features of interpretation of fragments from the poem «Haidamaky» was defined by different translatours.

Key words: translating response, interpretation, artistic translation, translating skill.

© Вишневська О., Поліха О., 2018