Співробітництво України та Республіки Польща у галузі науки та освіти в 90-их рр. XX – на початку XXI ст.

УДК 327(477+438):[001+37]:005.56

Василь Вознюк – кандидат політичних наук, доцент кафедри менеджменту освіти Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти

©Вознюк В., 2018

У статті розкрито шлях та розвиток становлення двосторонніх зв’язків України та Республіки Польща у галузі науки та освіти. Проаналізовано політико-правову базу співробітництва. Висвітлено основні етапи ефективної співпраці та наголошено на найбільш яскравих результатах, викладених у спільних збірниках конференцій, підручниках, документах та монографіях авторів обох держав Підкреслено важливість змін освітньої сфери України на шляху до ЄС, на прикладі РП. Вивчено досвід впровадження освітньої реформи сусідньої держави. Охарактеризовано особливості співпраці прикордонних регіонів у галузі науки та освіти.

Ключові слова: Україна, Республіка Польща, освіта, наука, реформи, школа, вищий навчальний заклад, післядипломна педагогічна освіта.

 

Постановка наукової проблеми та її значення. Важливим є переосмислення досвіду українсько-польських відносин у галузі науки та освіти, набутого у досліджуваний період, адаптація його головних здобутків у сучасних умовах. Розвиток нових форм та напрямків такої співпраці неможливий без урахування її складності й суперечливості. Потрібно наголосити, що участь саме у цій галузі міжнародної взаємодії найбільш доступна для пересічних громадян. Це, наразі, зумовлено домінуванням тенденцій етнічного порозуміння та завершенням національної самоідентифікації населення.

Актуальність дослідження. Важливим аргументом на користь вивчення українсько-польських зв’язків у галузі науки та освіти є те, що діалог між установами й окремими діячами науки, освіти, мистецтва, спорту та медицини допомагає нашим народам краще пізнати один одного. Викликана цим поява відчуття духовної близькості має стати чинником залучення українців та поляків до загальноєвропейської духовної, а в перспективі – й політичної спільноти.

Сьогодні освіта України перебуває у стані реформування. З огляду на це, проблема реформи системи освіти у Республіці Польща, особливо досягнення та подолання перешкод на її шляху є надзвичайно актуальними. У сучасній Україні продовжуються дискусії із приводу того, що краще: стара модель, спрямована на здобуття учнями фундаментальних, глибоких, технічних знань, але така, що майже не готує їх до активного, конкурентоспроможного життя, або нова, орієнтована, перш за все, на вибір учнями їхньої майбутньої професії, самовизначення, самореалізації та самовдосконалення.

При цьому наша держава долає ті ж труднощі, з якими зіткнулася польська система освіти. А саме: мізерне фінансування, реорганізація шкіл, повільні зміни у якості освіти, проблема перекваліфікації кадрів, працевлаштування вчителів, зростання захворюваності дітей та багато інших. Крім того, однією із негативних тенденцій, що свідчить про незадовільний стан української освіти, є її невідповідність європейським та світовим ринкам праці. У суспільстві існує ситуація, коли звичайний зв’язок між рівнем освіти, можливістю отримати роботу та оплатою праці розірвано. До того ж, більшість легальних європейських ринків праці недосяжні для українців. Усе це вимагає змін не тільки в освіті, а й у політиці, економіці, управлінні [1, 228].

Стратегічні напрямки стали фундаментом програми «Освіта. Україна XXI ст.», яка була прийнята в 1997 р. Створення нової програми було викликане не тільки бажанням реформувати стару модель, а й необхідністю інтеграції України у світове співтовариство [2, 70].

Проведення об’єктивного аналізу взаємин у галузі науки та освіти між Україною й Республікою Польща в 90-х рр. XX ст. – на початку XXI ст. дозволить осягнути здобутки та помилки, зроблені на цьому шляху, врахувати їх при плануванні подальших кроків до зближення двох країн.

Мета – проаналізувати та об’єктивно висвітлити стан українсько-польських взаємин у галузі науки та освіти між Україною й Республікою Польща в 90-х рр. XX – на початку XXI ст. у контексті двосторонніх міждержавних відносин.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Співпраця у галузі освіти між Україною та Республікою Польща здійснюється у відповідності до положень Угоди між Урядом України й Урядом Республіки Польща про співробітництво у галузі культури, науки і освіти, укладеної 20 травня 1997 р. та Угоди про співробітництво між Міністерством освіти і науки України та Міністром національної освіти Республіки Польща, укладеної 2 липня 2001 р. Відповідно до статей вищезазначених документів сторонами здійснюється обмін студентами на повний та частковий курси навчання, аспірантами, стажистами і науково-педагогічними працівниками для коротко та довгострокової роботи, пряме співробітництво між вищими навчальними закладами двох країн.

Аналіз цих документів дозволяє виділити основні форми співпраці, які практикували наприкінці ХХ ст. науковці та освітяни обох країн: – обмін науковою інформацією та науковою продукцією; – навчально-наукове співробітництво, у тому числі розробка методичних рекомендацій, проведення занять зі студентами, прийом заліків та екзаменів у вузах країни-партнера; – проведення спільних досліджень у різних галузях науки, спільних конференцій, симпозіумів, семінарів; – організація практик і стажувань іноземних викладачів, вчителів, студентів та учнів загальоосвітніх шкіл; – публікація статей закордонних колег у відповідних фахових виданнях, видання перекладних монографій та наукових збірників; – сприяння освіті національних меншин: польської в Україні та української у Республіці Польща [3, 4].

Інтенсивна співпраця польських та українських педагогів розпочалася несподівано. Дуже важливим, якщо не головним моментом для її початку, було стажування у середині 1990-х рр. в Інституті педагогіки та психології професійної освіти у м. Київ кількох польських педагогів перед захистом дисертаційного дослідження. То була гарна нагода для обміну досвідом у галузі педагогічної освіти сусідніх держав. Відправною точкою цієї співпраці був захист докторської дисертації кандидата наук Є. Ляски на тему: «Теоретично-методичне обґрунтування ефективності педагогічних інновацій учителів початкових класів», який відбувся в 1995 р. Сам факт надання можливості проведення захисту докторської дисертації для особи із Республіки Польща свідчить про значення цієї події та її вплив на подальші наукові контакти обох країн. Пізніше, в 1997 – 2004 рр. ще вісім науковців успішно захистили докторські дисертації в Інституті професора І. Зязюна [4, 145].

Однак, вирішальним моментом для започаткування широких наукових контактів українських та польських педагогів була ідея професора І. Зязюна, яку він озвучив під час проведення наукової конференції, організованої Ніжинським педагогічним університетом імені М. Гоголя в 1998 р. Він запропонував створити офіційну площину наукової співпраці українських та польських педагогів – наукове товариство «Республіка Польща – Україна».

Завданням цього товариства стало сприяння практичній реалізації різних форм наукової співпраці від контактів під час конференцій, спільних публікацій, наукових досліджень та стажувань до створення можливостей для відкриття відділів аспірантури і докторантури у вищих навчальних закладах та інститутах обох країн. Позитивне вирішення останнього питання означає, що товариство надаватиме усім зацікавленим вичерпну інформацію щодо того, які вищі навчальні заклади та науково-дослідні інститути обох країн мають право присуджувати наукові ступені і які необхідні умови для їх отримання або підтвердження, а також якими є процедури, пов’язані із наданням цих ступенів [5, 175].

Того ж року у м. Київ в Інституті педагогіки та психології професійної освіти відбулася установча зустріч, на якій було обговорено основоположні принципи діяльності та затверджено проект статуту, підготовлений українською і польською мовами. Крім цього, було домовлено, що реєстрація товариства буде проведена у Республіці Польща.

Однак реалізація останньої справи виявилася надзвичайно складною, тому що, відповідно до польської процедури реєстрації товариств, участь на правах повноправного члена особи з іншої країни є правовою перешкодою та унеможливлює отримання згоди на створення. Врешті-решт наукове товариство «Республіка Польща – Україна» розпочало свою офіційну діяльність у травні 2005 р. Однак, протягом шести років майбутні члени цього товариства плідно співпрацювали між собою у різних сферах наукової діяльності. Ця взаємодія здійснювалася у рамках двосторонніх угод, укладених між навчальними закладами й інститутами обох держав на загальних засадах міжнародної наукової співпраці, які діють у Республіці Польща та Україні [6, 174].

Важливою віхою у співпраці польських та українських педагогів стало обрання іноземними членами Академії педагогічних наук (АПН) України п’ятьох польських професорів. Однією із перших педагогічних конференцій у Республіці Польща, на якій була виразно відчутна присутність науковців із України, була конференція, що відбулася 23 – 24 листопада 1998 р. на педагогічному факультеті Радомського політехнічного інституту імені К. Пулацького із циклу «Дороги та бездоріжжя учителів». У радомській конференції взяло участь понад 100 осіб, зокрема, кілька науковців з України.

Серед найбільш активних учасників цієї конференції була український професор Н. Ничкало, яка ознайомила науковців зі змістом розробленої АПН України програми «Вчитель» – документом, який сформував стратегію підготовки, перепідготовки та вдосконалення вчителів на подальші роки. Також професор Є. Коваленко представила цікаву концепцію підготовки майбутніх вчителів. У своєму виступі під назвою «Педагогізація процесу виховання та освіти у вищих педагогічних навчалиних закладах» вона представила методи майстерності, спрямованої на виконання конкретних завдань із підготовки майбутніх вчителів.

Результатом цих контактів стало підписання ректором Радомської політехніки професором В. Василевським та директором Інституту педагогіки і психології професійної освіти у м. Київ професором І. Зязюном у середині 1999 р. Угоди про наукову співпрацю між цими двома установами [7, 202].

На початку 1999 р. з ініціативи ректора Вищої педагогічної школи (ВПШ) м. Ченстохів (зараз Академія імені Я. Длугоша) професора Р. Шведи відбулася зустріч професора Н. Ничкало із ректором ВПШ та професором І. Вільш. Під час цієї зустрічі народилася спільна ідея про заснування польсько-українського щорічного наукового видання «Професійна освіта. Педагогіка та психологія». Редакторами цього періодичного видання стали від української сторони І. Зязюн і Н. Ничкало, а від польської – Т. Левовицький та І. Вільш. Перший номер щорічника побачив світ ще у 1999 р.

У 2001 р. до співпраці з АПН України долучилася Бидгощська академія (зараз Університет імені К. Великого), головним чином у галузі педагогіки. На науковій конференції «Освіта у контексті ринку праці: реалії, можливості, перспективи», що була організована у м. Цехочинок з ініціативи декана відділу педагогіки та психології цього навчального закладу професора Р. Герляха, українська сторона була представлена численною делегацією.

Зрештою, кожна наступна конференція із цього циклу, відбувалася за участі педагогів, пов’язаних із АПН України. Значущою подією у їх співпраці є участь українських вчених у III та IV з’їздах Польського педагогічного товариства в м. Ольштин і м. Вроцлав. Вони були єдиними закордонними гостями на цих важливих для польських педагогів зустрічах [8, 323].

Із 2000 р. починається інтенсифікація обміну у галузі видавничої діяльності. У багатьох польських спеціалізованих часописах («Педагогіка праці», «Едукація», «Освіта», «Життя школи» та інші) видаються статті українських педагогів, а матеріали польських авторів публікуються в українських освітніх виданнях «Освіта», «Освіта України», «Професійно-технічна освіта», «Рідна школа» тощо.

В 2000 – 2004 рр. до співпраці з АПН України приєднуються чергові польські науково-дослідні та вищі навчальні заклади. Серед них – Інститут технології та експлуатації у м. Радом, Свентокшиська академія у м. Кельце, філія Свентокшиської академії у м. Пьотрков Трибунальський, ВПШ Спілки польських вчителів у м. Варшава, Підляська академія, Опольський університет.

10–12 жовтня 2005 р. у Польщі (м. Устронь Шльонський) організовано I Науковий форум «Республіка Польща – Україна», який зібрав теоретиків науки про виховання із обох держав. Важливим чинником, який надихав цю зустріч, було те, що 2005 р. був проголошений роком України у Республіці Польща. Мета форуму – усвідомлення обома сторонами обсягу та надбань, що розвиваються шляхом природної наукової співпраці.

Під час цього заходу відбулися дві визначні події. Перша із них – це презентація виданої польською мовою книги «Педагогічна майстерність». Ця наукова праця містить оригінальні думки про роль та місце вчителя у процесі виховання і навчання та способи комунікації вчителя зі своїми вихованцями. Другою подією стало засідання, проведене професорами В. Кременем та С. Качором, яке стосувалося перспектив двосторонньої співпраці. Одне із рішень зобов’язувало сторони організовувати такі зустрічі кожних півтора року.

Наступний II Науковий форум польських та українських педагогів відбувся 15 – 17 травня 2007 р. у м. Київ, результатом якого стало підписання договору про співпрацю між Комітетом Педагогічних наук Польської Академії Наук (ПАН) та АПН України. Надзвичайною подією цього форуму для польської сторони було надання двом польським педагогам (С. Качор та З. Вятровський) звання Почесного доктора наук АПН України [9,  3].

Також проводяться численні міжнародні наукові конференції, наприклад, польсько-українська конференція «Дороги та бездоріжжя у підготовці вчителя», що відбулася в 2005 р. і на якій обговорювалися перспективи розвитку освітньо-педагогічної сфери. Під патронатом наукового товариства «Республіка Польща – Україна», АПН України та Комітету педагогічних наук ПАН в 2007 р. відбулася українсько-польська науково-практична конференція «Теоретичні та методичні засади розвитку педагогічної освіти: педагогічна майстерність, творчість, технології».

За сприяння Посольства Республіки Польща в Україні та за підтримки Міністерства закордонних справ Республіки Польща у рамках програми малих грантів і проекту «Європейська та євроатлантична інтеграція України через освіту» Асоціація керівників шкіл України й Інститут педагогіки АПН України розробили освітній пакет та видали навчально-методичний посібник, а також опрацювали інтегровані курси за вибором для учнів 8–11 класів «Євроатлантична інтеграція і безпека України» та «Україна – НАТО».

В 2008 р. у Посольстві України у Республіці Польща відбулася урочиста презентація чотирьох видань «Філософія освіти» професора В. Кременя, видана польською мовою в Інституті технології та експлуатації в Радомі, «Педагогічна майстерність» професора І. Зязюна, десятий номер щорічника «Педагогіка і психологія професійної освіти», «Професійна підготовка у Республіці Польща та Україні – на тлі перемін» професорів Н. Ничкало і Ф. Шльосека. Презентація цих видань відбулася за участі осіб, які представляли педагогічну та інші галузі науки з усієї Республіки Польща [10, 53].

У 2009 р. було започатковано проект між Національною академією педагогічних наук України та ВПШ Спілки вчителів Республіки Польща у м. Варшава «Проблеми освіти у Республіці Польща та в Україні у контексті процесів глобалізації та євроінтеграції». Це суто науковий проект, який має на меті більш глибоке взаємне пізнання напрямів розвитку педагогічної науки в Україні і Республіці Польща, актуальних педагогічних та освітніх проблем, які є спільними для обох країн, з’ясування відмінностей у розвитку освіти й уточнення стратегічних цілей та напрямів розвитку педагогічної науки. Науковий проект у більшій мірі стосується проблем розвитку ВПШ, хоча зрозуміло, що одним крилом він торкається домагістерської, і навіть довузівської, підготовки, а іншим охоплює післядипломну педагогічну освіту, оскільки фрагментарність та обмеженість сьогодні веде до некомпетентності.

У 2010 році відбувся VI Міжнародний конкурс для учнів загальноосвітніх шкіл «Безпечна Україна – безпечна Європа – безпечний світ», організаторами якого від української сторони були Асоціація керівників шкіл України, Атлантична рада України та Громадська ліга України, а від польської – Центральний осередок удосконалення вчителів у м. Варшава й малопольський Європейський форум у м. Краків. Цей конкурс відбувався під патронатом Президента Республіки Польща та за сприяння Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти і науки України, Національного центру із питань євроатлантичної інтеграції, Держкомтелерадіо України та посольств Республіки Польща і Словаччини в Україні [11, 6].

3-10 вересня 2016 року у Навчальному центрі розвитку освіти у м. Сулеювек (Республіка Польща) відбувся навчальний семінар авторів держстандарту в рамках проекту «Нова українська школа» [12].

Проект «Нова українська школа» має на меті налагодження системної партнерської співпраці для підтримки сталого адміністративно-територіального розвитку України та прийняття рішень, спрямованих на покращення якості освіти. Рішення в рамках Проекту будуть охоплювати впровадження змін у зміст української освіти, а саме створення нової концепції держстандарту, надання системного доступу до об’єктивної інформації про освітню реформу та розвиток потенціалу в галузі управління освітою та організації громадянського суспільства.

Координаторами проекту «Нова українська школа» є Центр розвитку освіти Республіки Польща та Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. Проект фінансовано в рамках Програми співпраці у сфері розвитку «Польська допомога» Міністерства закордонних справ Республіки Польща.

У навчальному семінарі взяли участь провідні експерти з різних освітніх середовищ, консультанти з ключових компетентностей та оцінювання. Учасники семінару зустрілися з групою авторів польської програмової основи та провели консультації в предметних групах. Відбулося обговорення та аналіз викликів, з якими стикнулися автори програмової основи під час створення засадничого документу та його впровадження. Під час занять автори держстандарту удосконалили навички дидактичної транспозиції, використання операційних дієслів, оцінки часу і визначення умов реалізації вимог [12].

Важливе значення для створення нового вектору наукових відносин мала Постанова Президії Національної академії наук (НАН) України від 1 червня 1999 р. про розвиток міжнародного співробітництва між Україною та Республікою Польща. Проводиться постійний діалог між українськими та польськими істориками із ціллю подолання стереотипів у сприйнятті подій спільного минулого. У сучасній українській історіографії відновлена історична правда про життя поляків в Україні та українців у Республіці Польща в XX ст., здійснена об’єктивна, науково обгрунтована реабілітація багатьох вчених, громадських і політичних діячів обох держав, репресованих тоталітарним режимом, розроблені принципи для врегулювання демократичним шляхом взаємних претензій, складних питань українсько-польських відносин [13, 40].

Результати та перспективи розвитку наукових контактів знайшли відображення у підписаному протоколі до Угоди про співробітництво між  НАН України та ПАН на 2006 – 2008 рр. 30 листопада 2005 р. приймається спеціальна Постанова Президії НАН України за результатами обговорення доповіді академіка НАН України Я. Ісаєвича на тему «Українсько-польські відносини: історична спадщина та суспільна думка». Вивчення українсько-польських зв’язків було визнане одним із пріоритетних напрямків вітчизняної академічної науки, оскільки міждержавні політичні, економічні, наукові та культурні відносини стали прикладом добросусідства і партнерства у Європі та світовому співтоваристві, показали перспективність розуміння і спільного вирішення всього спектру складних проблем українсько-польських відносин у минулому [14, 408].

Отже, Україна та Республіка Польща, долі яких тісно переплітаються, активно поширюють двостороннє співробітництво, зокрема у галузі освіти і науки. ПАН, НАН України та АПН України створюють спільні дослідницькі програми й освітні проекти, спрямовані на взаємне пізнання та пошук нових шляхів розвитку освіти. Першорядна увага приділяється поширенню знань та вивченню української і польської мов в обох державах. Зокрема, у провідних університетах Республіки Польща успішно розвивається україністика, запроваджується Загальнопольська студентська олімпіада з української мови. Тут є кафедри, які мають свою багату історію та великий доробок на цій ниві. Окрім існуючих раніше кафедр української філології Варшавського та Ягелонського університетів, українську філологію вивчають у Люблінському Католицькому університеті, університеті імені М. Склодовської-Кюрі (м. Люблін), Щецінському університеті та в університеті імені А. Міцкевича у м. Познань. Але є й цілком нові кафедри у м. Гнєзне, м. Вроцлав, м. Ольштин, м. Вармінськ-Мазурський [15, 2].

Значна робота із вивчення польської мови проводиться в Україні. У Київському національному університеті імені Т. Шевченка, національному університеті «Києво-Могилянська Академія», Львівському національному університеті імені І. Франка, Прикарпатському університеті імені В. Стефаника, Академії муніципального управління, Запорізькому державному університеті, Черкаському державному університеті імені Б. Хмельницького, Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки, Сумському національному аграрному університеті, Тернопільському, Дрогобицькому, Житомирському, Ніжинському педагогічних університетах здійснюється підготовка фахівців із польської мови й літератури [16, 4].

Ці предмети в Україні вивчаються у чотирьох школах з польською мовою навчання. У багатьох гімназіях та ліцеях нашої держави польська мова викладається як іноземна і користується великою популярністю. Незабаром також українську мову вивчатимуть у польських ліцеях як іноземну. Вчені двох країн успішно виконують спільні наукові дослідження із філософії освіти та системи її моніторингу, шляхів реалізації принципів і завдань, пов’язаних із Болонським процесом, проблем міжкультурного виховання, інформаційних технологій, розвитку професійно-педагогічної освіти у контексті європейської інтеграції, професійного становлення особистості фахівця.

Політика Республіки Польща щодо своєї діаспори на території України є активною. Уряд Республіки Польща надає польським школам та культурно-освітнім товариствам поляків в Україні велику допомогу. Польська мова вивчається в Україні не перший рік, не тільки як мова польської національної меншини, не тільки у загальноосвітніх, а і у вищих навчальних закладах, кількість яких із кожним роком зростає, як і зростає інтерес молодих людей до польської мови і  літератури [17, 123].

Системними стали поїздки українських та польських науковців для обміну досвідом із проблем модернізації професійної освіти. Успішно використовується можливість навчання в аспірантурі й докторантурі як у Республіці Польща, так і в Україні. Вчені беруть участь у наукових конференціях, методологічних семінарах. Актуальні проблеми професійної освіти систематично висвітлюються у науково-методичних журналах «Педагогіка та психологія професійної освіти», «Неперервна професійна освіта», збірниках наукових праць «Педагогічний процес», «Професійно-художня освіта», «Педагог професійної школи», «Професійне навчання на виробництві». Доволі плідною є взаємодія АПН України та Академії спеціальної педагогіки імені М. Гжегожевської у Варшаві у підготовці кваліфікованих кадрів із різних галузей знань [18, 3].

Видано польсько-український та українсько-польський щорічник «Професійна освіта: педагогіка і психологія», який представляє здобутки наукових та освітніх товариств обох країн й сприяє створенню спільних студій та інноваційним дослідженням. Відчутним є прогрес у створенні спільного підручника з історії України та Республіки Польща. Про це домовилися педагоги двох держав на XI засіданні українсько-польської двосторонньої комісії з удосконалення змісту шкільних підручників з історії та географії, яке відбулося у Вроцлаві наприкінці 2008 р. [19, 323].

Науково-технічне співробітництво між Україною та Республікою Польща розвивається на основі Договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про співробітництво у сфері науки і технологій, укладеного 12 січня 1993 р. На виконання статті 3 цього Договору створено спільну українсько-польську комісію зі співробітництва у галузі науки і технологій. Комісія визначає пріоритетні напрямки такого співробітництва та форми його здійснення, аналізує стан виконання спільних програм і проектів.

На першому засіданні (березень 1997 р.) комісії було ухвалено протокол про створення комісії, затверджено регламент її роботи, а також виконавчу українсько-польську програму зі співробітництва у галузі науки і технологій. Спільна комісія зі співробітництва у галузі науки і технологій, як правило, проводить засідання кожного року. На засіданнях комісії сторони здійснюють:

– обмін інформацією щодо основних напрямків науково-технічної політики в Україні та у Республіці Польща;

– обговорення стану та перспектив розвитку українсько-польського науково-технічного співробітництва;

– підведення підсумків результатів реалізації виконавчої українсько-польської програми співробітництва у галузі науки і технологій;

– надання пропозицій щодо нових проектів виконавчої програми [16, 4].

На замовлення Головного управління містобудування, архітектури та просторового розвитку Львівської обласної державної адміністрації у листопаді – грудні поточного року фахівцями Інституту регіональних досліджень НАН України підготовлено проект Концепції просторого розвитку гірських районів Львівщини. У 2009 р. передбачалося продовження робіт із планування території гірських районів Львівщини із використанням нових підходів до організації та методики просторового планування й залученням іноземних консультантів. У травні 2009 р. спільно із Державною вищою школою фахової освіти (м. Ярослав, Республіка Польща) та Комітетом із просторового господарювання ПАН (м. Краків, Республіка Польща) було заплановано проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Метрополії та метрополійні регіони у Східній Європі» [15, 112].

16 – 17 жовтня 2008 р. Інститутом регіональних досліджень НАН України була проведена ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Сталий розвиток Карпат: сучасний стан та стратегія дій». Метою конференції було обговорення актуальних соціально-економічних та екологічних проблем українських Карпат, вироблення концептуальних підходів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення у контексті Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат. Слід відзначити, що це вже друга конференція, присвячена цій проблематиці (перша відбулася у листопаді 2006 р.).

У 2009 р. планувалося налагодження тісної співпраці із Координаційною радою із питань гірської політики (м. Краків, Республіка Польща). Інститут регіональних досліджень НАН України в особі професора Н. Мікули бере участь у роботі Українсько-польської міжурядової Координаційної Ради із питань міжрегіонального співробітництва, а також у засіданнях експертів Карпатського єврорегіону [20,  2].

Особливо важливим є здійснення спільних наукових, освітніх та інших проектів, залучення українських вчених і фахівців через польські наукові центри до загальноєвропейських програм наукових досліджень. Протягом 1995–1997 рр. на основі міжнародних документів із питань демократії, гуманізації у галузі освіти та прав людини, зокрема Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, Протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 р., здійснено низку масштабних заходів із створення нової нормативно-правової бази, бази національної вищої освіти України [21, 192].

Правові засади транскордонного освітнього співробітництва України та Республіки Польща формуються відповідно до державної політики у галузі освіти. В Україні створена комісія із питань реформування вищої освіти, підняття її до рівня кращих європейських зразків (1997 р.), затверджені Основні напрями реформування вищої освіти в Україні (1998 р.), прийнято Закон України «Про вищу освіту» (2002 р.). Освітня політика регулюється постановами Верховної Ради України, розпорядженнями Президента, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти та науки України.

Протягом 1995–2007 рр. Міністерство освіти і науки України на основі міжнародних документів із питань демократії, гуманізації у галузі освіти та прав людини здійснило ряд масштабних заходів щодо створення нової нормативно-правової бази національної вищої освіти України. В Україні прийнятий комплекс нормативно-правових документів, у розробці яких брали участь науковці Львівського національного університету імені І. Франка, Волинського національного університету імені Лесі Українки, Ужгородського національного університету та інших регіональних наукових центрів, пройшов апробацію на міжнародному рівні і нині визначає ідеологію формування всієї освітньої галузі й забезпечення права на освіту на рівні європейських стандартів [22, 43].

Згідно із положеннями Плану дій ЄС – Україна, підписаного 21 лютого 2005 р., ЄС надає підтримку Україні у питаннях реформування й удосконалення системи освіти, підготовки з метою наближення до стандартів та практики ЄС. Західні прикордонні регіони України відразу включилися у цей процес, зокрема щодо участі у програмах ТЕМПУС (транс’європейська програма мобільності для студентів вузів), Еразмус Мундус (програма стипендій для студентів-дослідників, випускників) та Жан Моне (програма грантів для надання допомоги академічним закладам у реалізації проектів європейської інтеграції).

Водночас, у вищих навчальних закладах м. Львів, м. Чернівці, м. Ужгород, м. Івано-Франківськ, м. Рівне, м. Луцьк завершується перший етап розбудови інфраструктури науково-освітньої телекомунікаційної мережі (УРАН), підключення до неї наукових установ, наукових бібліотек, центрів науково-технічної інформації за допомогою каналів передачі даних, її інтеграція із європейською науково-дослідною мережею (GEANT). Питання про роль освіти у становленні інформаційного суспільства, міжнародні стандарти права на освіту, взаємозв’язок національного законодавства стосовно права на освіту та загальних європейських стандартів систематично обговорюється на постійно діючій міжнародній конференції «Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво», яка щорічно (двічі на рік – у травні та жовтні) проводиться на базі факультету міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки [23, 120].

Як відомо, розбудова ЄС зумовила необхідність переходу вищої школи на єдині підвищені стандарти у підготовці спеціалістів. Конкретним кроком у цьому напрямі стало підписання в 1990 р. міністрами освіти провідних європейських країн Болонської декларації про створення європейського простору вищої освіти. Болонський процес ґрунтується на нормативній базі, до якої належать: Велика хартія університетів (м. Болонья, 1988 р.); Конвенція про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти у Європейському регіоні (м. Лісабон, 1997 р.); Сорбонська спільна декларація про узгодження системи вищої освіти у Європі (м. Париж, 1998 р.); Спільна декларація міністрів вищої освіти Європи (м. Болонья, 1999 р.); Конвенція вищих навчальних закладів Європи «Формування європейського простору вищої освіти» (м. Прага, 2001 р.); Комюніке конференції міністрів вищої освіти Європи «Утворення європейського простору вищої освіти» (м. Берлін, 2003 р.).

Стосовно Болонського процесу транскордонне співробітництво України та Республіки Польща здійснюється на рівні як держав-членів Болонського процесу, так і вищих навчальних закладів. Відповідне рішення прийнято на рівні Міністра освіти та науки України (квітень 2003 р.), президентського указу (лютий 2004 р.), підтримане й ухвалене вченими радами вищих навчальних закладів із тим, щоб привести національну освіту у відповідність із певним єдиним стандартом. Республіка Польща провела таку роботу дещо раніше, оскільки це було однією із багатьох інших умов Ради Європи щодо її вступу до ЄС. Отож, польський досвід може бути корисним у справі реформування української вищої школи на засадах Болонського процесу [24, 78].

Аналіз міждержавних угод про українсько-польську співпрацю у галузі науки та освіти, зокрема «Угоди між Урядом Республіки Польща й Урядом України про співробітництво у галузі культури, освіти і науки» від 20 травня 1997 р., дає змогу визначити пріоритети цього виду двосторонніх відносин. До них належать: обмін науковою інформацією та науковою продукцією; навчально-наукове співробітництво, у тому числі розроблення методичних рекомендацій, проведення занять із студентами, прийом екзаменів і заліків у вузах, з якими підписані договори про партнерство; проведення спільних досліджень у різних галузях науки, спільних конференцій, симпозіумів, семінарів; організація практики та стажування іноземних викладачів, вчителів, студентів, учнів загальноосвітніх шкіл; публікація статей закордонних колег у фахових виданнях, переклад монографій і наукових збірників; сприяння освіті національних меншин (польської в Україні та української у Республіці Польща); налагодження партнерства на безпосередній основі між окремими вузами; обмін досвідом щодо проблем реформування освіти.

З 1995 р. розпочалася реалізація освітніх програм, які включають обмін вчителями, викладачами, студентами та школярами між навчальними закладами прикордонних регіонів. У жовтні 1995 р. група абітурієнтів із Ковельського району Волинської області на конкурсній основі вступила на факультети садівництва та економіки Люблінської сільськогосподарської академії. У лютому 1996 р. в м. Луцьк при обласному Інституті післядипломної освіти для польських вчителів-істориків читалися лекції, проводилися зустрічі з українськими педагогами з актуальних питань українсько-польських відносин. З 27 березня по 1 квітня на Волині перебувала група вчителів україномовних шкіл та пунктів навчання української мови із прикордонних районів Республіки Польща. 23 квітня 1997 р. у м. Луцьк було проведено міжнародну олімпіаду серед учнів 10 – 11 класів шкіл Волинської, Рівненської областей і Холмського воєводства із математики, інформатики та англійської мови [25, 140].

У сучасних умовах включення країн світу у процеси регіоналізації та глобалізації перед Україною відкриваються принципово нові можливості виходу на міжнародну арену. Найважливішими серед них є використання міжрегіональних зв’язків для формування позитивного міжнародного іміджу, стабілізації соціально-економічного становища країни, розвитку добросусідських взаємовідносин з іншими країнами, насамперед, Республікою Польща. Зважаючи на те, що більшість областей України є прикордонними, державна політика на регіональному рівні повинна забезпечувати як розвиток пріоритетних напрямків зовнішньоекономічної діяльності, так і ефективне використання вигідного розташування прикордонних територій як додаткового ресурсу. З цією метою слід використати міжнародний досвід та організаційно-правові форми європейського транскордонного співробітництва [26, 111].

Доцільність такого рішення підтверджується стратегічною орієнтацією на подальше зміцнення та розвиток міжрегіональної співпраці із країнами ЄС. Саме завдяки міжрегіональному співробітництву регіони Європи відіграють звичну роль у формуванні політики загальноєвропейських інтересів, займають активну позицію щодо їх повноправного включення у процес прийняття рішень. Тому необхідно активізувати міжнародні зв’язки України із країнами Центральної та Східної Європи, зокрема із найближчим сусідом Республікою Польща. У цьому напрямі основним завданням міжрегіонального співробітництва є формування сприятливих передумов для ліквідації обмежень на шляху обміну досвідом налагодження регіональних зв’язків, конструктивної співпраці органів місцевого самоуправління двох країн, подолання відмінностей соціально-економічного розвитку регіонів, вдосконалення співпраці у сфері охорони навколишнього природного середовища, спільного використання об’єктів інфраструктури та інформаційного обміну. Однак, забезпечуючи реалізацію цих заходів, необхідно не допустити розмивання як національного державного утворення, так і ігнорування регіональних інтересів.

Однак існує і цілий ряд проблем, пов’язаних із розвитком міжрегіонального співробітництва. Умовно їх можна згрупувати наступним чином: адміністративно-правові; соціально-економічні; суспільно-громадського характеру; пов’язані із розвитком інфраструктури та комунікацій.

До адміністративно-правових відносяться наступні: відсутність ширших юридичних повноважень у регіоні; недостатня кількість міжнародних договорів та законодавчо визначених норм; неадаптованість законодавчих систем і правового поля міжрегіональної співпраці; відмінні правові приписи та компетенції органів самоврядування по обидва боки кордону у питанні міжрегіонального співробітництва і його фінансуванні; брак вмінь, навичок та досвіду в отриманні допомоги європейських фондів на розвиток міжрегіональної співпраці; гальмування адміністративної реформи в Україні, зокрема, недостатність можливостей для здійснення стратегічного планування та координації міжрегіональних програм з боку органів місцевого самоврядування; жорстке підпорядкування місцевих органів влади центральним. Крім того, в Україні дуже обмежений досвід залучення неурядових організацій до планування територіального розвитку, що також послаблює можливості розв’язання конкретних проблем міжрегіональної співпраці.

Слабкість інституційної бази регіонального розвитку України, а також відсутність у місцевих органів влади усвідомлення того, що завдання розвитку міжрегіонального співробітництва вимагають від них координаційних дій, а не жорстокого адміністрування. Ще однією проблемою правового характеру є значні розбіжності у законодавствах обох країн, що доволі часто призводить до виникнення колізій та унеможливлення вирішення конкретних завдань. Проблеми організаційного характеру чітко можна прослідкувати на прикладі діяльності єврорегіонів. Учасники таких об’єднань зазвичай мають різний рівень компетенції та зацікавленості у розвитку регіональних ініціатив. Постає питання, як об’єднати усі сторони для більш залагодженої та конструктивної співпраці [27, 12].

Основними проблемами соціально-економічного розвитку міжрегіонального співробітництва є різні рівні розвитку та характер трансформації господарств регіонів України та Республіки Польща, різний економічний потенціал країн, нестача фінансових ресурсів на проведення активної політики регіонального розвитку, недостатня кількість інвестиційного забезпечення спільних проектів, соціальні та демографічні проблеми окремих регіонів. Негативними економічними факторами, які стримують розвиток взаємовідносин регіонів є також можливість польських регіонів використовувати кошти структурних фондів ЄС для власного розвитку, що є неможливим в Україні.

Суспільними проблемами міжрегіонального розвитку є негативний історичний досвід, різниця у менталітеті та рівнях суспільної свідомості обох країн, надмірні вимоги та очікування від ефектів міжрегіонального співробітництва, його висока політизація, недостатнє інформаційне забезпечення регіональних спільнот. Не варто забувати також про питання транспортної інфраструктури, яка на сьогодні далеко не відповідає європейським стандартам, хоча у даному напрямку є певні зрушення [28, 53].

Подальше сприяння розвитку співробітництва у сфері науки та освіти – це розширення творчих зв’язків між музеями, культурно-просвітницькими й мистецькими організаціями, науковцями, вищими навчальними закладами, створення спільних науково-дослідних та вищих навчальних закладів.

Особливе місце у міжрегіональному співробітництві повинна займати співпраця в освітній та науковій сфері, нові форми якої повинні бути органічно вписані у регіональні стратегії розвитку областей країни та воєводств Республіки Польща.

Таким чином, на даний момент характерним для України та Республіки Польща є міжрегіональне співробітництво на рівнях область – воєводство, район – гміна та між окремими містами. Проте, недостатньою поки що є співпраця на найнижчому адміністративному щаблі, тобто між селищними радами та повітами обох країн. Характерним для міжрегіональних зв’язків є встановлення побратимських зв’язків між окремими містами та Республіки Польща. Результатом цього є організація та проведення спільних освітньо-культурних заходів, обмін візитами, співробітництво у соціально-економічній та науково-технічній сферах.

Реформа освіти у Республіці Польща була проведена у два етапи. Перший етап (1989–1999 рр.) був присвячений розробці нової національної освітньої програми, децентралізації системи освіти, становленню нових типів шкіл, а також змінам в екзаменаційній системі. Другий етап (з 1999 р.) – зміни у змісті освіти, які означали продовження неповної шкільної освіти дітей до 16 років (на один рік) та становлення нової структури освіти у школі: шість років у початковій школі, три – у гімназії і ще три – у профільному ліцеї. Сучасна ж українська школа має чотири роки початкового навчання, п’ять років триває навчання у середній школі, три роки – у старшій [29, 152].

Висновки. Отож, реформа системи освіти у Республіці Польща, враховуючи європейський досвід, ставила перед собою завдання підготувати країну до вступу у ЄС, а також можливості саморегуляції нової системи освіти. Європейська система освіти має помітні переваги порівняно із колишньою системою. Навіть фінансування освіти є значно більшим з огляду на фінансування освіти Республіки Польща, не кажучи вже про українську. Більшість країн Центральної та Східної Європи, майбутні кандидати на членство у ЄС, намагалися підняти відсоток на освіту, виконуючи взяті на себе зобов’язання при вступі до цієї організації. Проте економія коштів, причиною якої була економічна криза на початку 1990-х рр. У Республіці Польща, загальмувала їхнє надходження до системи освіти, що спричинило значні соціальні проблеми у цій галузі [30, 23].

Однак залишаються проблеми, які є спільними для української та польської освіти. Це, насамперед, перенасиченість навчальних планів, низька заробітна плата вчителів, авторитаризм педагогів та забюрократизованість навчальних закладів. Дехто з освітян вважає, що освіта взагалі більше слугує підтримці їхнього існування, аніж навчанню дітей. З іншого боку, можливість критики системи освіти сама по собі вже є важливою позитивною зміною. Не можна не помітити позитивних зрушень в українській та польській освіті останнім часом.

Розвиток транскордонного співробітництва у галузі науки та освіти є одним із важливих шляхів залучення двох Центральноєвропейських країн – України й Республіки Польща, як активних суб’єктів творення інноваційної моделі розвитку, до світової скарбниці інтелектуальної власності. Зміст та механізми цієї співпраці в XXI ст. все більше набирають цивілізованих ознак, базуються на фундаментальних цінностях громадянського суспільства: парламентаризмі, лібералізмі, дотриманні прав людини, прав національних меншин, свободи віросповідання тощо. Водночас, розширення наукових та освітніх зв’язків розглядаються Україною й Республікою Польща як свідчення політичного порозуміння та запорука сталості економічних відносин.

Отже, Республіка Польща може стати прикладом для України в освітній реформі. Іноді кажуть, що введення дванадцятирічного терміну навчання у наших школах є запозиченням польської моделі. Головним досягненням наших реформ є позбавлення освіти від ідеологізованості. Замість суб’єктивно-об’єктивних відносин ми впроваджуємо суб’єктивно-суб’єктивні підходи, виховуємо гармонійну, вільну, конкурентоздатну особистість. Польська та українська освіта інтегрують у європейське суспільство, проте не копіюють його.

Джерела та література

1. Бошицький Ю. Україна – Польща : поглиблення юридичної науки та освіти / Ю. Бошицький // Часопис Київського університету права. – 2005. – № 4. – С. 227–230.
2. Илларионова Н. Все закладывается «с младых ногтей» / Н. Илларионова // Библиотека. – 2009. – № 6. – С. 68–70.
3. Шльосек Ф. Десять років ефективної співпраці польських та українських педагогів / Ф. Шльосек // Освіта України. – 2007. – № 11. – С. 4.
4. Василюк А. Головні особливості освітніх реформ у Польщі та Україні (порівняльний аналіз) / А. Василюк // Освіта та управління. – 1998. – № 4. – С. 145.
5. Василюк А. Про реформування професійної освіти у Польщі та Україні / А. Василюк // Освіта та управління. – 1999. – Т. 3. – № 1. – С. 175.
6. Василюк А. Про реформування середньої освіти в Україні і Польщі / А. Василюк // Освіта та управління. – 1999. – Т. 3. – № 3. – С. 174.
7. Вища освіта України та болонський процес : навч. посіб. / за ред. В. Кременя. – Тернопіль : Богдан, 2004. – 384 с.
8. Герасимюк В. Особливості розвитку приватного сектору у галузі вищої освіти Польщі та України / В. Герасимюк // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки / за ред. В. Голюка. – Луцьк : ВДУ, 2000. – № 5. – С. 321–324.
9. Кузнецов Ю. Секреты польско-украинской дружбы : про польсько-українське співробітництво в галузі освіти / Ю. Кузнецов // Освіта України. – 2008. – № 87. – С. 3.
10. Помикало В. Картина перспективного польсько-українського співробітництва та роль у його реалізації взаємодії у галузі освіти / В. Помикало // Персонал. – 2005. – № 7. – С. 52–59.
11. Ткаченко Л. Україна – Польща : проблеми підготовки вчителя / Л. Ткаченко // Освіта. – 2010. – № 24. – С. 6.
12. Посольство України в Республіці Польща [Електронний ресурс] Українсько-польське співробітництво в галузі освіти. Проект «Нова українська школа» (21 вересня 2016). URL : http://poland.mfa.gov.ua/ua/press-center/news/50983-ukrajinsyko-polysyke-spivrobitnictvo-v-galuzi-osviti-projekt-nova-ukrajinsyka-shkola.
13. Онищенко А. Украинско-польское научное сотрудничество национальных академий наук и национальных библиотек / А. Онищенко // Библиотеки национальных академий наук : проблемы функционирования, тенденции развития : науч.-практ. и теорет. сборник. Вип. 4 / под ред. А. Онищенко. – К. : НАН Украины, 2006. – 438 с.
14. Лазурко Л. Співпраця українських вчених з Польським історичним товариством / Л. Лазурко // Хроніка 2000. – 2010. – № 81. – С. 400–417.
15. Моцик О. Знання долає кордони. Україна і Польща в освітній сфері / О. Моцик // Освіта України. – 2009. – № 37. – С. 1–2.
16. Шльосек Ф. Ефективна співпраця польських та українських педагогів / Ф. Шльосек // Освіта України. – 2009. – № 37. – С 4.
17. Кузнецов Ю. Філософія сьогодні у Польській академії наук / Ю. Кузнецов // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2009. – № 7–8. – С. 122–126.
18. Кузнецов Ю. Секреты польско-украинской дружбы : про польсько-українське співробітництво в галузі освіти / Ю. Кузнецов // Освіта України. – 2008. – № 87. – С. 3.
19. Герасимюк В. Особливості розвитку приватного сектору у галузі вищої освіти Польщі та України / В. Герасимюк // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки / за ред. В. Голюка. – Луцьк : ВДУ, 2000. – № 5. – С. 321–324.
20. Язвінська О. Ступенева освіта в Україні – відродження традицій / О. Язвінська // Науковий світ. – 2006. – № 8. – С. 2–3.
21. Вавринюк А. Перспективи транскордонного співробітництва Польщі та України у межах єврорегіону «Буг» / А. Вавринюк // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки / за ред. В. Голюка. – Луцьк : ВДУ, 2006. – № 3. – С. 190–193.
22. Козак С. Польсько-українське культурне прикордоння // Універсум. – 2000. – № 1–2. – С. 42–47.
23. Колесник В. Интернациональные связи трудящихся приграничных областей СССР и европейских социалистических стран / В. Колесник. – Львов : Вища школа, 1984. – 175 с.
24. Колодяжна В. Українсько-польське транскордонне співробітництво : правові засади освітнього співробітництва / В. Колодяжна // Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі в інтеграційних процесах. Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих науковців. 16 – 17 жовтня 2008 р. / за ред. Г. Дробот. – Луцьк : Вежа, 2008. – С. 77–81.
25. Крисенко С. Особливості гуманітарних відносин України та Польщі / С. Крисенко // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки / за ред. В. Голюка. – Луцьк : ВДУ, 2004. – № 4. – С. 136–142.
26. Колодяжна В. Українсько-польське транскордонне співробітництво в гуманітарній сфері : організаційно-правові засади / В. Колодяжна // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 11. – С. 110–113.
27. Медведчук Н. Теоретичний аналіз форм та напрямів українсько-польської співпраці в гуманітарній сфері наприкінці XX ст. / Н. Медведчук // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво. – 2006. – № 1. – С. 11–14.
28. Помикало В. Картина перспективного польсько-українського співробітництва та роль у його реалізації взаємодії у галузі освіти / В. Помикало // Персонал. – 2005. – № 7. – С. 52–59.
29. Шльосек Ф. Реформа системи освіти у Польщі / Ф. Шльосек // Шлях освіти. – 1998. – № 3. – С. 152.
30. Ігнатенко М. Реформи в освіті Польщі та України : переваги і недоліки / М. Ігнатенко // Директор школи. – 2008. – № 12. – С. 22–23.

 

Вознюк Василий. Сотрудничество Украины и Республики Польша в области науки и образования в 90-х гг. XX – вначале XXI вв. В статье раскрыто путь и развитие двусторонних отношений Украины и Республики Польша в области науки и образования. Проанализирована политико-правовая база сотрудничества. Выделены основные этапы эффективного сотрудничества и отмечено наиболее яркие результаты, изложенные в совместных сборниках конференций, учебниках, документах и монографиях авторов обоих государств. Подчеркнута важность изменений образовательной сферы Украины на пути в ЕС, на примере РП. Изучен опыт внедрения образовательной реформы соседнего государства. Охарактеризованы особенности сотрудничества приграничных регионов в области науки и образования.

Ключевые слова: Украина, Республика Польша, образование, наука, реформы, школа, высшее учебное заведение, последипломное педагогическое образование.

 

Vozniuk Vasyl. Cooperation between Ukraine and Republic of Poland in the field of Science and Education in the 90’s of XX c. – at the beginning of XXI c. The article reveals the way of the formation and development of bilateral relations between Ukraine and the Republic of Poland in the field of science and education. The political and legal base of cooperation is analyzed. The main stages of effective cooperation are highlighted and emphasized on the most striking results presented in the joint collections of conferences, textbooks, documents and monographs of the authors of both countries. The importance of changes in the educational sphere of Ukraine on the way to the EU was emphasized, as in the case of the Republic of Poland. The experience of implementation of the educational reform of the neighboring state is studied. The peculiarities of cooperation between the border regions in the field of science and education are characterized.

Key words: Ukraine, Republic of Poland, education, science, reforms, school, higher educational institution, postgraduate pedagogical education.

© Вознюк В., 2018